Коаліційна угода – реалізація, перспективи, ризики, надії для мисливства

12/02/2015

Відшуміли бурхливі події зими 2013-2014 рр. Суспільство обрало нового Президента України та переобрало Верховну Раду України. Для визначення суспільного вектору розвитку суспільства (економічних, соціальних, політичних, гуманітарних аспектів) новообраними депутатами укладено компромісний політичний продукт – «Коаліційну угоду», яка в ідеалі повинна була б задовольняти всі прошарки суспільства. При організації мисливства заторкується багато суспільних інтересів: мисливців, власників земельних ділянок, держави тощо.

Реформи, спрямовані на європейський вектор розвитку у суспільстві, вселяють надію на великі зміни. Основною тезою реформ було те, що довгоочікувані зміни здійснюватимуть через запровадження законодавчого супроводу, інституційних змін, підходів у правозастосуванні тощо. У кожному міністерстві запроваджено навіть посаду заступника міністра по Євроінтеграції, на гора почали виходити законні та підзаконні акти. Заслуговує на увагу законопроект «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення законодавства у сфері мисливського господарства та полювання і боротьби з браконьєрством» від 30.12.2014р., реєстраційний номер 1687 , внесений народним депутатом України А. Л. Палатним (партія Блок Петра Порошенка). Звісно, виходячи із приналежності депутата до коаліційної більшості, цей законопроект повинен відповідати принципам коаліційної угоди, яка визначає, що на відміну від адміністративного керування економікою ми переходимо до конкурентноспроможної економіки. Проте у зазначеному законопроекті при наданні у користування мисливських угідь застосовується все той же адміністративний принцип, коли рішення приймають виключно органи державної виконавчої влади – обласні державні адміністрації. Крім того, необхідно отримати погодження в обласних радах та обласних управліннях лісового та мисливського господарства. Тож як бачимо, такий механізм лише посилює функції державної виконавчої влади і суперечить принципу децентралізації та дерегуляції влади шляхом передання більших функцій органам місцевого самоврядування та усунення чиновництва від прийняття рішень, функцій у сфері економіки. Більше того, не передбачено діючу норму щодо погодження власників/користувачів земельних ділянок.

Запропонований у законопроекті механізм надання у користування мисливських угідь суперечить п.6.1. Коаліційної угоди, що передбачає виконання у 2015 році взятих на себе коаліцією зобов’язань: усунення дублюючих функцій при прийнятті управлінських рішень, або делегування окремих функцій держави саморегулівним організаціям. Крім того, п.1.2. угоди передбачає усунення надмірного регулювання господарської діяльності через зменшення кількості документів дозвільного характеру. Слід враховувати поки ще й той факт, що Україна за рівнем корумпованості займає 142 позицію зі 175 країн , що дає розуміння підходів при прийнятті рішень щодо надання у користування мисливських угідь. Власне прийняття рішення щодо надання у користування мисливських угідь кількома органами державної влади та місцевого самоврядування не лише посилює корупційну складову, але й породжує кругову безвідповідальність.

Суспільство пересвідчилось, що ласі ділянки мисливських угідь безоплатно знаходяться у користуванні нашої «аристократії» (прокурорів, чиновників, олігархів). Те, що право на користування мисливськими угіддями є товаром, вже давно примітили чиновники, роблячи на цьому бізнес. Отримані у безоплатне користування мисливські угіддя в подальшому перепродаються за цінами, що вимірюються у сотні тисяч євро. У деяких областях органи державної влади приймали рішення про надання у користування мисливських угідь після подання претендентами бізнес-плану, які обіцяли з області зробити «Мисливські Васюки», але плани на мільйони гривень так і до цього часу не реалізовані.

У новому законопроекті запропоновано взагалі відмінити діючу статтю 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання», що користування мисливськими угіддями є платним. Це аж ніяк не буде сприяти виконанню положень коаліційної угоди щодо подолання бідності. Норму щодо внесення оплати за мисливські угіддя, визначена ще з 2000 року, тобто, з часу прийняття закону, відтерміновували тричі. Зрозуміло, якщо більшість народних депутатів, або мала у власності мисливські господарства або любила полювати, то питання перенесення терміну оплати вирішувалось позитивно. Якщо ми йдемо до Європи, то там мисливські угіддя надаються у користування виключно на платній основі. Зокрема, у Німеччині, площа якої є на третину меншою за Україну, оренда мисливських угідь складає 340 мільйонів євро. Оплата за користування мисливськими угіддями незаможним власникам земельних ділянок зняла б соціальну напругу в Україні.

Хоча з 1 січня 2015 року вступила в дію вимога щодо оплати за користування мисливськими угіддями, до цього часу підзаконним актом не визначено механізму реалізації, а саме: спосіб, вартість оплати тощо. Із скасуванням плати за користування мисливськими угіддями у статті 27 законопроекту встановлюється новела, яка законодавчо закріплює право на покриття витрат на ведення мисливського господарства з бюджету для багатих власників мисливських господарств. Тож замість того, щоб бюджетні кошти спрямовувати на збільшення мізерних зарплат та пенсій в Україні, де бідними себе вважають 65% населення , вони, без сумніву, потечуть у кишені людям, наближеним до влади. Хто зможе проконтролювати використання бензину на проведення рейдів для боротьби з браконьєрством, згодованих кормів дичині тощо. Папір під актами все витримає.

Як показує аналіз бюджетного фінансування мисливського господарства встановлена чітка кореляція збільшення бюджетного фінансування збільшує збитковість мисливського господарства. У першому півріччі 2015 року коаліційна угода п. 2.3.3. передбачає скорочення кількості адміністративних послуг, а п. 2.3.1. передбачає їх делегування органам місцевого самоврядування. Однак, у запропонованому законопроекті ці вимоги зовсім не відображені. На мою думку, слід відмінити надання такої адміністративної послуги як контрольна картка обліку добутої дичини та порушень правил полювання, яка крім незручності для мисливців жодної функції не виконує. Залишилось й поза увагою автора законопроекту встановлення вимоги щодо відшкодування збитків, завданих мисливськими видами тварин сільськогосподарським виробникам. Дана вимога визначена у мисливських законодавствах всіх країн Європи і сприяє соціальній захищеності найбідніших верств сільського населення.

Потребує також детального аналізу наказ Мінагрополітики «Про затвердження Порядку планування, використання та обліку власних надходжень Держлісагентства України, Республіканського комітету АР Крим з лісового і мисливського господарства та обласних управлінь лісового та мисливського господарства». Фактично на користувачів мисливських угідь накладено ще один податок, які вони повинні сплачувати при отриманні бланків на право добування ліцензійних видів тварин. І хто б Ви думали найефективніше їх використає? Це – чиновник навіть не обласного масштабу, а столичного. І цей наказ видається під постійні заклинання «децентралізація, дерегуляція». Для вирішення даної проблеми мною подано звернення до Міністерства юстиції України, яке листом від 16.12.2014р. № П-23012/10/ мені повідомило, що по цьому питанню доцільно звернутись у Державну службу з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. За порадою Міністерства юстиції направив у дану службу запит, на що отримав відповідь, що даний наказ Міністерства аграрної політики України і без мого подання розглядався, але його розгляд не входить у компетенцію даного державного органу, без роз’яснень щодо уповноважених органів державної влади на розгляд даного питання. Добре, що на офіційному сайті служби красується гасло «Створимо середній клас, захистимо легальний бізнес». Тож попри гасла децентралізації та дерегуляції виявилось, що нею з центральних органів державної влади практично нікому й займатись. Одні – зайняті, за яким алгоритмом чиновникам ділити кошти, а інші пояснюють, що всупереч гарним гаслам у них немає повноважень.

Я цілком згоден з тезою, що Україна на даний час має два фронти – це східний, на якому воюють, і тил, в якому куються добробут не лише для олігархів, але й для простих громадян, гарантія соціального захисту, національна реалізація. І лише тоді, коли до нас приїжджатимуть гості, щоб добути гарну дичину, побачать нашу заможність, соціальний захист, тоді й Крим повернеться в лоно України, а бути українцем стане престижним. На разі у галузі мисливства ситуація не лише не покращилась, але й на прикладі констатованих випадків лише погіршилась.

Мисливці з надією дивляться в майбутнє і вірять, що реформи прийдуть і в галузь мисливства.

Олег Проців

Один коментар на “Коаліційна угода – реалізація, перспективи, ризики, надії для мисливства
  1. Блінов Віталій

    Браконьєрство під прикриттям
    папірця

    Серед різних форм і видів правопорушень у полюванні браконьєрство під
    прикриттям папірця є одним з наймасовіших, різноманітних і найважчим для
    попередження, розкриття й покарання. І, хай як шокуюче це звучить для наших
    читачів, найчастіше мисливці навіть не підозрюють, що вони є учасниками такого
    незаконного полювання.

    Сьогодні в Україні більша частина незаконного добування копитних і цінних
    хутрових звірів, у тому числі й зайця, проводиться під прикриттям яких-небудь
    дозвільних документів – ліцензій, відстрільних карток, дозволів на відстріл
    (селекційний, діагностичний, відстріл шкідливих хижаків і бродячих тварин). Як
    саме це відбувається? Більшість варіантів не є секретом, звичайна справа: з відстрільними
    картками на пернату дичину мисливці стріляють і зайця, і навіть копитних; з
    тими ж відстрілками на пернату дичину, але без дозволу добувати фазана й
    куріпку – однаково стріляють і фазана, й куріпку; з дозволами на лисицю й вовка
    – стріляють і зайців, і копитних; з дозволами на відстріл сірої ворони
    (навесні) – стріляють гусей; з ліцензіями на один вид копитного звіра
    (наприклад, на козулю) – стріляють усе, що попадеться; з нормою відстрілу в 5-6
    лисух на одного мисливця – стріляють 10 лисух і більше… І так далі.

    Певен, що ви до цих прикладів додасте ще стільки ж інших варіантів, коли
    який-небудь дозвіл або службове посвідчення служать лише прикриттям для виходу
    в угіддя зі зброєю й проведення полювання на все, що трапиться під руку. Точно
    так само не здивую вас новизною пропозицій і напрямів у боротьбі з подібним
    браконьєрством «під прикриттям папірця».

    У першу чергу, це наповнення угідь дичиною. Поки наші угіддя будуть
    напівпорожніми, мисливці стрілятимуть по всьому, що попадеться, як би ми їх за
    це не соромили й не карали. Якщо мисливець уп’яте купує відстрілку на зайця, і
    за п’ять виходів бачив одного єдиного зайця, і навіть не мав можливості
    стріляти по ньому, будьте певні, що кожний другий наш мисливець у такій
    ситуації вистрілить по козулі або кабану, аби тільки вони йому зустрілися. І звертатися
    до його совісті марно.

    Тільки після збільшення чисельності дичини можна говорити про підвищення
    культури полювання й мисливців. І тільки після цього для тих, до кого не
    доходить виховання й переконання, слід посилювати покарання.

    Одним з видів браконьєрства «під прикриттям папірця» є незаконне полювання
    самої єгерської служби користувачів угіддями, лісової охорони й інших служб,
    фактичним прикриттям яких є статус цієї служби, право цілий рік перебувати в
    мисливських угіддях зі зброєю й без усяких додаткових дозволів. Якщо в угіддях є
    справжній хазяїн, неважливо – це одна людина, клуб або первинний колектив, за
    єгерями й лісниками є кому наглядати, і за таке господарство нам з вами й
    державі можна не турбуватися. Та в більшості утмрівських господарств єгері полишені
    самі на себе, і було б дивно, якби при зарплатні близько 600 гривень вони не
    додавали б до сімейного бюджету шматка м’яса або сотні баксів від лівих
    клієнтів.

    Контроль над єгерською службою мисливських господарств – це окрема
    проблема, в першу чергу, самих користувачів угіддями, в другу – державних
    контролюючих служб, а вже потім – проблема мисливців. Недбалі єгері, нишком
    добуваючи цінних тварин, насамперед, крадуть самі в себе. Спустошуючи довірені
    їм угіддя, вони знижують їхній рейтинг і бажання мисливців відвідувати ці угіддя,
    а, значить, знижують і доходи господарства.

    Досить дієвий метод боротьби з подібними єгерями, які хочуть отримувати
    зарплатню, але при цьому хочуть менше приймати офіційних мисливців (нібито
    через збідненість угідь) і більше зберегти дичини для «лівих» полювань, я почав
    застосовувати ще в 2000 році. Усе просто: отримав єгер обхід, отримав зарплатню,
    отримав корми й бензин, отримав техобслуговування – отримуй і план на відстріл
    копитних і хутрових звірів, на кількість полювань і прийнятих мисливців, отримай
    план на доходи від усіх видів полювань. З планом не впорався – отримуй урізану
    зарплатню в перший сезон, на другий рік не справляєшся – іди працювати в інше
    місце. І, повірте, відповідальність і ефективність роботи більшості єгерів
    підвищується, якщо їм на початку сезону довести план роботи й, звичайно,
    зарплатню, що залежить від нього.

    Боротися з таким явищем, як браконьєрство єгерів, досить складно навіть
    досвідченим державним інспекторам, яких бракує катастрофічно. А тому на перший
    план у цьому питанні виходять економічні важелі, довіра й виховання й,
    насамперед, кадрова робота, скрупульозний добір на роботу єгерів.

    Інша справа боротьба з ще одним видом браконьєрства «під прикриттям
    посвідчення» – незаконне полювання у виконанні лісової охорони й самих
    державних перевіряючих. Це вже справжня катастрофа. Якщо лісників ще є кому
    перевіряти, то самих перевіряючих і перевіряти нікому, хіба що їхнім
    безпосереднім начальникам, які з кабінетів на природу виходять украй рідко, та
    й то тільки на полювання, організовані їхніми ж підлеглими. Одне тішить – ця
    категорія за своєю чисельністю й кількістю проведених ними незаконних полювань малозначна.
    До того ж і за цією групою браконьєрів «з посвідченнями» є кому наглядати –
    мисливській громадськості.

    Тепер ви зрозуміли, з якої причини й ким в останні 10-15 років в Україні
    практично знищений інститут громадських інспекторів? Ні, роздача посвідчень громадських
    інспекторів, звісно, триває, але от ефективність їхньої роботи залишає бажати
    кращого. Сьогодні громадські інспектори складають одиниці протоколів на рік, а
    здатні знизити рівень браконьєрства на 15-30 % і, головне, тільки громадські
    працівники можуть вплинути на браконьєрство серед державних мужів і різного
    роду контролюючих служб, яких звичайні єгері бояться.

    На окрему статтю заслуговує тема браконьєрства під прикриттям посвідчення «лісової
    охорони». Чому? Хто не знає, лісники, згідно з «Лісовим кодексом» і «Положенням
    про лісову охорону», мають право на роботі, як і єгері, цілий рік знаходитися
    зі зброєю в угіддях. Тобто, при бажанні, рушниця цілий рік під рукою, а звір раз
    у раз з’являється перед очима. Лісники в угіддях не викликають підозри, їх
    машини практично ніхто не перевіряє. Та й на полювання їм спеціально їздити не
    треба, їде по робочих питаннях, побачив з вікна автомобіля звіра – вистрілив.
    Щоб зрозуміти, наскільки масштабним є браконьєрство серед лісників, наведу дані
    опитування 2006 року, за якими лісники з невеликим відривом поступилися єгерям
    і посіли п’яте місце. А по окремих районах (5 % респондентів) лісникам було
    віддано перше місце по браконьєрству. Що не кажи, а прислів’я: «Хто що стереже,
    той те й має» безпосередньо стосується наших єгерів і лісників. Боротьба з
    таким специфічним явищем, як браконьєрство серед лісників і єгерів, поряд із
    загальними методами, має й специфічні прийоми, про які я розповім окремо.

    У цьому місці ми підійшли до малоописаного, але досить шокуючого за своїми
    масштабами і підготовкою виду браконьєрства «під прикриттям папірця» –
    порушення мисливськими господарствами сезонних норм добування дичини. Нагадаю,
    сьогодні в Україні обсяги добування на всяку дичину для мисливських господарств
    (не плутати з мисливцями) узгоджуються на сезон двома нормами – лімітами добування
    на сезон (це всі види парнокопитних і деякі види хутрових звірів: куниця
    лісова, бобер, ондатра, байбак, борсук) і пропускною здатністю (це всі види
    пернатої дичини й деякі види хутрових: куниця кам’яна, нірка американська,
    кролик дикий, заєць-русак та інші). На перші (лімітовані, ліцензійні) види
    дичини полювання проводиться за ліцензіями, на другі (нормовані пропускною
    здатністю) – за відстрільними картками. Отож, якщо з обліком копитних і видачею
    на їхнє добування ліцензій в Україні наведений хоч якийсь порядок і облік
    ліцензій, то з виготовленням, поширенням і обліком відстрільних карток у нас
    повна тьма, що породила широкий спектр браконьєрства «під прикриттям папірця».

    Однак у розрізі даної статті нас цікавлять не розрізнені, спонтанні
    правопорушення з власної волі й бажання самих мисливців, а сплановані й
    ретельно проведені користувачами угідь карні злочини, що полягають у масштабних
    порушеннях норм добування дрібної дичини – птаха й зайця-русака. Я не
    обмовився, за масштабами завданих державному мисливському фонду збитків, по
    суті змови різних осіб, за ступенем недбалості представників державних
    контролюючих органів, потрібно говорити саме про карні злочини. При цьому мова
    йде про правопорушення у полюванні й мисливському господарстві, що найскладніше
    розкривається, й ось чому.

    У чому суть правопорушень? Птаха й зайця в угіддях мало, а мисливців багато,
    велика спокуса для мисливського господарства не обмежувати полювання, як того
    вимагає Закон, а «подоїти» усіх мисливців. Вихід тут один, наприклад, одного
    зайця продати десять і більше разів. Як це реалізувати – варіантів декілька, і
    всі вони пов’язані з фальсифікаціями й вимагають багатоходових комбінацій за
    участю різних осіб. Та все по-порядку. Отже, наприклад, за попередніми оцінками
    в якомусь мисливському господарстві «Н» без шкоди для господарства, без
    порушення балансу приріст/добування, можна добути за сезон 100 зайців, як того
    вимагають науково обґрунтовані норми дбування, а, значить, можна видати 300-400
    разових відстрільних карток або 100 сезонних (підкреслюю – «або»). При цьому
    мисливців, які хочуть пополювати на зайця в цьому сезоні, близько тисячі, і це
    тільки тих, хто стоїть на обліку й уже сплатив членські внески, своїм не
    відмовиш. А ще ж обласний центр поруч, і там знайдеться сотня-друга охочих до
    зайчатинки. І це ще не все, адже кожний мисливець мріє приїхати в господарство
    не один раз і добути не одного зайця, а тому однією разовою відстрілкою
    мисливця ніяк не задовольнити. Загалом, спокуса велика, грошики самі просяться
    в касу, а в рамках норм і законів їх з мисливців не витрусиш. Вихід тут один,
    обдурити мисливців і державу, представити мисливське господарство «Н» як країну
    чудес: зайців – валом, усього – валом, загалом, беріть ваші грошики й закопуйте
    на нашій території. Власне кажучи, наших мисливців і вмовляти не треба, через
    тотальний дефіцит на полювання, вони в основному несуть свої гроші в перше-ліпше
    мисливське господарство, не звертаючи уваги на його репутацію й практично повну
    відсутність дичини – все одно йти більше нікуди. Тож питання реклами сьогодні
    найменше хвилює господарства-паразити, мисливці самі прийдуть і гроші
    принесуть. Та є проблемка, як усіх охочих обілетити? Вихід один – треба
    надрукувати достатню кількість відстрілок, нехай вони й не забезпечені дичиною,
    благо тупий Закон і така ж тупа державна політика дозволяють відстрільні картки
    друкувати самим користувачам угіддями. Однак підстрахуватися варто було б, і ці
    зайві відстрілки якось виправдати. Саме тут і починаються фальсифікації. Треба показати
    ситуацію так, що в угіддях господарства «Н» припустимо відстріляти не 100
    зайців, а хоча б 200, а краще 300. Ну, виб’ють зайців, а, може, і не виб’ють,
    аби тільки гроші в цьому сезоні отримати, а потім хоч трава не рости, якось
    буде. І так вони міркують з року в рік.

    Ви скажете, мовляв, що це за мисливствознавці, що це за хазяї угідь, які
    йдуть на такий моральний і посадовий злочин, на яких зайців вони будуть
    проводити полювання наступного сезону? На віртуальних! Половина директорів
    наших мисливських господарств, які свідомо фальсифікують обліки дичини з метою отримання
    завищених норм добування на сезон, а часом і хоч на що-небудь відкрити
    полювання, і є моральними й професійними виродками й злочинцями. Такі самі й
    десятки обліковців, які ставлять свої підписи на заздалегідь сфальсифікованих
    облікових картках по нібито зафіксованих ними на прогонах десятках зайців, яких
    вони й близько не бачили. У таких господарствах-паразитах на обліки взагалі
    намагаються запрошувати перевірених і надійних людей, таких, які підпишуть усе,
    що їм підсунуть директори господарств.

    А що ж екологи й районні мисливствознавці, які беруть участь у подібних
    лжетаксаціях і ставлять свої підписи під обліковими документами? І вони безпосередні
    учасники службового злочину, кінцеве завдання яких одне – організація
    незаконних полювань з метою отримання незаконного прибутку. Однак, якщо
    більшість екологів ставлять свої підписи під сфальсифікованими таксаціями через
    недосвідченість у даному питанні або малозначимість (як вони думають) цього
    питання (хоча є й такі, хто розуміє, що підписує), то лісники, тим більше
    районні мисливствознавці, які розуміються на таксації й наявності дичини в
    угіддях значно краще за екологів, усвідомлено йдуть на службовий злочин.

    Чому підписують подібні фальшивки? Причин багато, але всі вони суб’єктивні,
    й протистояти цій масовій підробці обліків дичини саме лісове відомство могло
    б! І є в Україні такі області, де саме районні мисливствознавці й фахівці
    обласних управлінь протистоять подібним
    фальсифікаціям, але їх украй мало.

    А ви запитуєте, чому в наших загальнодоступних угіддях з кожним днем усе
    менше дичини. Та перший, хто має відповідати за це, той, хто підписує
    сфальсифіковані обліки! На їхній совісті перший крок в організації незаконного
    масового відстрілу того, на що вже полювати категорично не можна, у порушенні
    балансу приріст/добування. А нам, рядовим мисливцям, після масового розстрілу чешуть
    по вухах різними виправданнями: про пожежі, про нежить у зайців і про неврожай
    конюшини.

    Отже, перший варіант організації масового незаконного полювання на дрібну
    дичину – навмисна фальсифікація первинних обліків до збільшення чисельності
    дичини, наявної в угіддях. Слід зазначити, що я не веду мову про фальсифікацію
    взагалі всіх таксаційних документів по обліках, які проводилися тільки на
    папері. Якщо дані більш-менш відповідають дійсності, якщо користувач угіддями
    знає стан справ у своїх угіддях, не завищує чисельність дичини й не має на меті
    влаштувати добивання залишків, Бог з ними, з такими фальсифікаціями. Самі по
    собі такі сфальсифіковані обліки ніякої шкоди нікому не завдають, а лише
    знижують витрати на проведення трудомістких таксацій. Однак, якщо зайця-русака
    в багатьох районах України менше від мінімальної кількості, а полювання триває,
    коли його щільність на тисячу га в північних областях в обліках показують таку саму,
    як і в Миколаївській або Одеській, і дозволяють полювання на цей вид – це
    абсурд, що межує із злочином.

    Однак тут фальсифікацій обліків нашим хапугам від полювання недостатньо,
    щоб обдерти мисливців. Наступний вид злочину, масової організації незаконних
    полювань – підробка (підміна термінів) у дозвільних документах. Наприклад, у
    таблицях розрахунків пропускної здатності угідь. Незважаючи на те, що така
    підробка залишає сліди, які дозволяють і через десять років виявити посадовий
    злочин, на це все одно йдуть. Наприклад, у Київському обласному МРВО УТМР у
    Броварському господарстві був виявлений і описаний подібний випадок у сезоні
    2012/2013 року («ПтР» № 5, травень 2013), коли підміна терміна «охотоднів» на термін
    «мисливців на сезон полювання» дозволила господарству незаконно підвищити
    пропускну здатність у 13 разів! Та ніякі фальсифікації обліків не дають таких
    позахмарних можливостей. Тобто замість разових відстрілок реалізовувати
    сезонки, при цьому отримати незаконного виторгу близько 100 тисяч гривень.
    Оцінити збиток, завданий державному мисливському фонду, неможливо. І це тільки
    по одному господарству! Наступного сезону 2013/2014 такий самий посадовий
    злочин був зафіксований ще в одному господарстві Київського обласного УТМР – у
    Сквирському МРГ. І знову перевищення пропускної здатності по зайцю-русаку в
    кілька разів. І знову прокуратура й обласне управління лісового й мисливського
    господарства обмежилися відписками без жодного розслідування. Та навіть із тих
    відписок, а тим більше за документами, зібраними (по Броварському МРГ УТМР) і
    громадським активістом Віталієм Бліновим (по Сквирському МРГ УТМР) абсолютно
    очевидно посадовий злочин – організація масових незаконних полювань.

    Однак і це ще не всі схеми з організації незаконних полювань «під
    прикриттям відстрільних карток». У кого не вистачає нахабності або мізків на
    організацію таких складних махінацій з документами, у кого стоїть на дорозі
    принципова людина або обласне управління, той вдається до ще примітивніших дій
    – просто друкує відстрільні картки, скільки треба, без жодних погоджень. Далі
    ніде їх не фіксують, а відомості про видачу (реалізацію) мисливцям і збір
    грошей знищують, готівку привласнюють.

    Однак і на цьому посадові злочини не закінчуються. Зрозуміло, відстрільних
    карток видано набагато більше норми, якщо пропускна здатність перевищена в 2-5
    разів, хай як директори мисливських господарств мудрують, мисливці все одно відстріляють
    більше, ніж належить – більше затвердженого по таблицях пропускної здатності. І
    це треба приховувати, а, значить, і показники звіту 2тп «полювання» (кількість
    дичини, добутої за сезон по видах) будуть сфальсифіковані так, щоб усе було в
    межах норм. Загалом, подібна організація незаконного полювання через зайві
    (читай незаконні) відсрільні картки вимагає участі багатьох посадових осіб,
    починаючи від простих обліковців, єгерів, директорів і мисливствознавців
    господарств, районних державних мисливствознавців, екологів і закінчуючи
    касирами й бухгалтерами користувачів угіддями. І все це сьогодні відбувається в
    мисливській галузі, і нікому покласти цьому свавіллю край.

    Чому? В обороті мільйони незаконно заробленої готівки. Як подивишся
    телевізор або заглянеш в інтернет, гать гати різних захисників природи, усі
    себе рекламують, а от за бідного зайця заступитися й нікому! Ні, брешу, Блінов
    Віталій спробував затупитися за сквирських зайців, для початку йому спалили побутовий
    будинок у господарстві, не заспокоїівся – ліквідували все господарство й намагалися
    вбити його самого. Зрозуміло, за часів абсолютної влади банди Януковича, з
    урахуванням особливої прихильності пана до мисливської галузі, ні в кого не
    вистачило сміливості зупинити свавілля в тому ж Київському обласному УТМР, але
    тепер, з урахуванням нинішньої ситуації, невже ні в кого зі свіжих державних
    чинів і громадських діячів не вистачить громадянської мужності? Невже й у
    сезоні 2015/2016 ми побачимо ті самі фальсифікації обліків, безсовісні підробки
    й підміни в дозвільних документах, ніким не контрольовані валізи відстрілок і таку
    ж ніким не контрольовану бійню жалюгідних залишків дичини?

    На моє переконання, саме браконьєрство «під прикриттям відстрільних
    карток», що видаються понад усі розумні норми, понад науково обґрунтовану
    пропускну здатність, там, де воно присутнє, є наймасовішим і найбільш згубним
    для пернатої дичини й зайця-русака. Про масштаби фальсифікацій по Україні
    говорити складно, розуміючи свою злочинну діяльність, користувачі угідь
    ретельно приховують документи, в першу чергу – відомості видачі відстрільних
    карток, що дозволяють їх викрити. Та можу стверджувати, що подібних незаконних
    полювань під прикриттям наднормових відстрільних карток проводиться щорічно
    кілька сот тисяч. І це при тому, що всіма службами, покликаними боротися з
    браконьєрством, складається щорічно всього лише близько 10 тисяч протоколів на
    порушників правил полювання, і жодного по суті наведеної вище проблеми. Чому? В
    інспекторів безпосередньо в угіддях немає на те підстав. Щоб виявити подібні
    злочини, необхідні ретельні перевірки бухгалтерій і всіх точок реалізації відстрільних
    карток користувачів угіддями, а також масштабні перевірки відстрільних карток
    на руках у мисливців. Це не під силу контролюючим органам. Тож чи не простіше
    для припинення незаконного полювання під прикриттям лівих відстрільних карток
    поставити під контроль держави виготовлення й поширення тих самих карток? Цей
    простий крок, звісно, не зупинить фальсифікацію обліків дичини, але поставить
    бар’єр лівим відстрільним карткам, до того ж держава ще й гроші на цьому
    заробить.

    Однак хтось дуже добре гріє руки на незаконних мільйонах з незаконних
    полювань під прикриттям лівих відстрільних карток. Сьогодні в Україні знайдеться
    кілька сот фахівців, як у державних органах, так і в громадських організаціях
    (деяких можу назвати поіменно), які добре знають про описану вище масову
    організацію незаконних полювань. І що? Скільки ми ще будемо спостерігати за цими
    розстрілами?

    Та найбридкіше в цьому фауноциді те, що безпосередніми учасниками його є
    чесні мисливці, які, нічого не підозрюючи, оплатили дозвіл на полювання й
    дотримуються правил полювання. Вони навіть не здогадуються, що є учасниками
    незаконної бойні, що на їхніх руках кров незаконно добутої дичини. Піднімаючи з
    землі добутий трофей, вони радіють і тріумфують, але не знають, що радіти
    насправді нема чому – вони розстрілюють свій завтрашній день.

    В. Нижник

Залишити відповідь