То яким же побачать наш ліс іноземні туристи?

17/03/2015

Протягом віків ліс був, є і залишається невідємною частиною життя нашого народу. Він був водночас і джерелом натхнення, відради, спокою, генератором адреналіну людини, а з іншого боку-джерелом матеріальних благ: він годував, лікував, давав і дає матеріал для промисловості. Про його користь можна говорити до безкінечності.

…Те, що, кажуть, любив у дитинстві,-любиш і досі. І через 4 десятки літ згадую про мед лісових бджіл, який ми викурювали з однолітками, прогулюючи уроки. Нема тепер того меду; скільки де не приглядався,- нема. Тих лісових бджіл і вдень не найдеш з ліхтарем кліщ виїв.А ліси наші, особливо біля шосейних трас і населених пунктів стали більше схожими на помийні ями, закидані пластиковими пляшками, вивезеним сміттям, засобами гігієни.

Не раз доводилось дивитися як екскурсійний автобус зупиняється на трасі біля лісу і вчителька, якась Алла Іванівна, суворо наказує дітям: «Хлопчики праворуч, дівчатка ліворуч.» А тепер уявіть собі, їдуть туристи і, наприклад, захочуть побути у лісі, що підпорядкований Боярському лісництву, щоб відпочити , розвіятись, залишити світлину на згадку. Що вони побачать і що потім думатимуть про нас? З цим питанням ми звернулись до Борисенка Володимира Валерійовича, лісничого дільниці №3 Боярського лісництва:

– Почнемо з того, що чисто не там, де прибирають, а де не смітять.- І якось іронічно-безнадійно посміхнувся і продовжив: – Не так давно в Інтернеті з’явився матеріал про те як один іноземний турист в стрибку кидається на іншого, коли той, інший хотів викинути під ноги обгортку з-під морозива. Якби кинув, його б покарали за це досить відчутним штрафом. Такі штрафи аби і у нас узаконили. Це- по-перше. По-друге,туалети попід трасою, звичайно, мають бути, і будівництво має зводитися за рахунок територіальних громад- не такі це вже й великі кошти. А ліс потрібно негайно прибирати: можливо, залучати волонтерів, школярів або влаштовувати суботники- іншого шляху я не бачу. По-трете( і це, мабуть, найголовніше), людині потрібно змінювати саму себе: взяти за правило, що коли ти їдеш в ліс,- обов’язково візьми пакет для недоїдків і лопату, щоб прикопати залишки багаття. На нашу людину заклики на рекламних щитах зберігати обочину в чистоті не діють. А ще варто подумати про спеціально оснащені території для пікніків.

-Мабуть лісничим доводиться робити зауваження любителям шашликів? Запитавши про це Володимира Валерійовича, побачив в його очах якусь тугу і навіть відчай-і ледь надломленим голосом він відповів:

– Зауваження, звичайно, робимо, але за такі зауваження лісничий часто наражає себе на небезпеку. В подібних компаніях переважно молодь напідпитку, або обкурені, і…навіть озброєні.А ще хочеться порадити любителям грибів, ягід і шашликів відмовитися курити в лісі у спекотливу погоду. А коли вже це не під силу, то хай курять не під час руху, а стоячи, і, покуривши, хай переконаються, що недопалок не наробить шкоди : не одна сотня літ пройде, доки на місці попелу виросте новий ліс.

…З сумом згадую, як минулого літа побачив вщент вигорілу ділянку лісу, на якій протягом двадцяти років збирав добірні чорниці і підосичники. З цих сумних роздумів мене вивів тривожний голос співрозмовника:

-А ще серед нас багато жорстоких людей. Є такі нелюди, які заради розваги можуть кинути сірник у величезний мурашник і на фоні факелу…сфотографуватися; протягом року ставлять капкани, в які елементарно може потрапити будь-який грибник; зрізають молодняк дубу. Назвати таких людей собаками чи вовками- це однозначно, образити тварину. Чи не так?:

…Чомусь прийшла на згадку загальновідома народна мудрість про те, що за своє життя людина має збудувати хату, виростити дитину і посадити деревце. Тільки ось, як на мене, посадити одне деревце- мало: потрібно саджати два, три, тридцять- і однак буде мало, бо надто багато щороку горить лісу у вогні; надто багато вирубується і випилюється безкарно; багато знищується тими,хто брехнею за великі гроші взяв собі ділянку під віллу просто в лісі- таким за гроші можна все. Міркуючи над цим, чомусь пригадав слова героя роману Олеся Гончара « Собор» Ізота Лободу, який у лісі вивішував таблички приблизно такого змісту: «Хто посадить деревце,- згадають онуки. Хто зрубає,- проклянуть.»

…Прощаючись з Володимиром Валерійовичем, я бачив в його очах смуток: мабуть, ділячись враженнями, він і сам не вірив, що ліс стане чистішим, а люди стануть відповідальними за свої дії і вчинки і не такими жорстокими.
І насамкінець давайте замислимося над тим, що колись скажуть нам наші правнуки за ліси, перетворені в помийні ями.

… Йдучи до зупинки ще раз згадав дитинство, мед диких бджіл, смажені рижики у сметані, неповторний запах сушених білих грибів, відвар чебрецю, який лікує від усіх болячок і суніці. І тепер, коли їду влітку в автобусі хтось та обов’язкого попросить: «Дядьку, дайте хоч понюхати». Може, привезу і цього року. А ось добірних чорниць не буде-та ділянка лісу вигоріла вщент.

Пономаренко Олександр Миколайович

Залишити відповідь