Ніф-Ніф, Наф-Наф, піф-паф

19/04/2014

Поза конкурсом: “Правозастосування та управління в лісовому секторі України. 2014 р.”. Стаття публікується як приклад підходу до теми конкурсу і рівня розкриття проблематики.


У пошуках компромісу.  Експерти пропонують варіант Закону про полювання, який задовольнить і мисливців, і екологів.

Багато хто знає, що 19 грудня минулого року депутати так і не спромоглися ухвалити такий важливий для країни Державний бюджет-2014. Чимало обговорювалося у суспільстві й прийняття резонансного закону про амністію учасників мирних зібрань.
Але мало хто поінформований про те, що серед інших, буквально по пальцях лічених законів, які також були винесені у цей непростий для країни день на розгляд народних обранців, були і пропозиції про внесення змін до правил полювання (№2264-1).

Отакої: країну штормить, а любителям постріляти у дичину у голові геть інше. Оце вже дійсно, як у приказці:

Полювання – понад кохання

Чого ж такого захотілося власникам наворочених карабінів та багатозарядних рушниць (власники пошкрябаних дідівський «тулок» у парламент не потрапляють)? Що спонукало їх відкласти убік турботу про державні фінанси та думки про врегулювання вкрай непростої політичної ситуації? А захотілося їм влаштувати такі собі «острівці вседозволеності». Себто – спецгосподарства, де можна буде розстрілювати тварин незважаючи на сезон та загальноприйняті мисливські правила.
Офіційно це називається «вольєрне полювання» (ВП). Думки екологістів у ставленні до даного нововведення розділилися. Одні вважають, що такі «зони» — геть аморально і про них навіть мови бути не може. Інші ж пропонують пустити цю нестримну вбивчу енергію у європейське цивілізоване русло. Себто, вольєрне полювання дозволити, але залишити ті господарства, де буде проводитися ВП, у загальному законодавчому полі щодо термінів та правил мисливства. Плюс жорстко обмежити розміри мисливських господарств, прописати суворі заборони щодо передачі під них заповідних та інших цінних територій, рекреаційних зон тощо. Тобто, ввести такі обмеження, які б дозволили уникнути загарбання під «острови бєспредєла» тих мальовничих куточків, які важливі як для природи, так і для суспільства. Що ж у цьому варіанті залишиться, як то кажуть, у сухому осаді? А залишиться такі собі тири, де напівручні кабани та олені будуть слугувати легкими мішенями для озброєних оптикою і багатозарядними рушницями «мисливців». Свого часу це вже практикувалося товаришем Брєжнєвим та іншим компартійними бонзами у Заліссі та інших подібних «мисливських» господарствах.

А тепер скажу крамольну з точки зору багатьох зоозахисників річ. Я – за вольєрне полювання. Звичайно ж, у європейському суворо обмеженому і контрольованому варіанті. І, звичайно ж, не за державні кошти.

Плюс такого нововведення бачу у тому, що вольєрні господарства відволічуть значну частину стрільців. Менше джипів гасатиме лісами та полями, менше п’яних пострілів лунатиме у дикій природі. А чи називати мисливцями тих, хто пуляє, зручно сидячі у спеціальній вишці, у хрюшку, яка щодня підходить під ліхтар пожувати викладений єгерем корм, то це вже хай вирішують «товариші по зброї».

Плюс вовки, мінус капкани

Колективний розум ВР таки спромігся на тверезе рішення і не випустив цього разу «озвірілий» закон у світ (його підтримали лише 202 народних депутатів). Але враховуючи що це була далеко не перша за останній рік спроба «оновити» чинний закон Про мисливське господарство та полювання, вольєрні лобісти вочевидь не заспокояться.

Тому, на мою думку, нову версію закону приймати треба. Жорстко врегулювавши вольєрні пристрасті. А ще – екологізувавши цілу низку інших положень даного документу. Така екологізація – давно на часі.

Візьмемо за приклад так званих «шкідливих тварин», які фігурують у статті 33 чинного закону. Причислених до цієї категорії вовків, лисиць та єнотовидних собак чомусь дозволяється стріляти будь-де й увесь рік – як у мисливський сезон, так і поза ним. Треба тільки отримати дозвіл у облуправлінні лісового та мисливського господарства. Тобто – маємо чудовий спосіб для браконьєра виправдати своє перебування зі зброєю у заборонені терміни й у заборонених місцях. Бо без дозволу сам факт наявності за плечима розчохленої рушниці у некошерну з точки зору мисливства пору (а у заказнику, скажімо – так й поготів) – це вже привід складати протокол.

Не кажу, що усі мисливці з такими дозволами – порушники закону, але що це – типове прикриття для любителів добути свіжатинку у позамисливську пору – факт.
Ця ж стаття 33 чинного закону навіть пропонує заохочувати «вовчатників» та «лисятників» дармовими набоями, спорядженням і навіть – преміями. І це у той час, як Інтернет рясніє оголошеннями про продаж та купівлю шкур того ж вовка за ціною від кількох сотень до тисячі доларів. Тобто, мало того, що мисливець порозважається у несезон, мало того, що він отримає чималеньку суму за шкуру, так ще й доплатити йому за це пропонується.

Пропозиція екологістів: статтю 33 — переписати. А саме – вважати і вовка, і лисицю такими ж мисливськими трофеями, як й інших тварин. І регулювати полювання на них за загальними правилами. І бюджету – прибуток, і прикриття багатьох незаконних гулянок з рушницями – прикриється.

Є у нинішньому мисливському законі й «капкан» щодо… капканів. Ці жорстокі знаряддя не лише позбавлені гуманізму, а й небезпечні для людей та домашніх тварин. Закон «Про тваринний світ» використання цих знарядь забороняє. А от закон Про мисливське господарство» – ні! Полювання із застосуванням або використанням заборонених клеїв, петель, підрізів, закотів, гачків, самострілів, ловчих ям; отруйних та анестезуючих принад – слава Богу, не дозволено. А от капкани, які здатні перебивати кістку своїми залізними щелепами до переліку заборонених не потрапили.

Ця нестиковка у двох законах призводить до того, що проти капканів не спрацьовує антибраконєрська ст. 85 (порушення правил полювання та риболовлі) Адміністративного кодексу. Саме через відсутність відповідних прямих заборон у мисливському законодавстві суди відмовляються розглядати протоколи на зловлених з капканами «траперів».

Пропозиція: таки занести капкани «чорний список» закону про полювання.
Про всяк випадок ще пару слів для «шибко грамотних» — тих, що згоджуються заборонити капкани узагалі, але пропонують залишити «капкани нетравмуючі». «Нетравмуючі», начебто – гуманізм. Насправді цим терміном називають пристрої, які відразу вбивають свою жертву. Тобто, вона не сидить із затисненою у залізних обценьках лапою і не думає: чекати на мисливця, який прийде і доб’є, чи відгризти лапу і вижити – хоча б й інвалідом. А відразу – хрясь – і до звіриного бога у гостини.

Бережіть пір’я!

Також нині діючий закон про полювання необхідно привести у відповідність з низкою міжнародних конвенцій, давно ратифікованих Україною (колись же треба почати їх виконувати!). Так у додатку 2 (список повної охорони) Бернської конвенції про охорону флори та фауни ми знаходимо куликів та качок, яких наші мисливці залюбки начиняють шротом: чернь червонодзьобу, нерозня, креха середнього, каменярку, казарок білощоку та червоноволу, пісочників, плавунців та баранця великого. І ніякого покарання за винищення рідкісних птахів не буде. Адже у ст. 19 чинного закону про полювання «бернських» птахів немає у списку тих птахів, на яких полювати не можна.

У 2002-му Україна ратифікувала Міжнародну угоду «Про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів». Важливим кроком до виконання цієї угоди з нашої сторони могло б стати обмеження використання свинцевого (свинець, нагадаю, речовина дуже токсична) шроту. Для початку – на території водно-болотних угідь міжнародного значення. Саме на цих угіддях пернаті мігранти відгодовуються, і саме там наражаються на небезпеку наковтатися токсичного шроту замість камінчиків, які їм потрібні, аби перетирати грубу їжу у волах.
Залишилося ще обговорити врегулювання у новій редакції закону про полювання застосування арбалетів та луків, які віднедавна увійшли у моду, але це вже – тема окремої публікації.

Компетентно:
Голова НУО «ЕкоПраво-Київ» Борис Васильківський:

– На сьогодні чинний закон «Про мисливське господарство і полювання — один із найбільш антиекологічних. Зокрема, ст. 33 цього закону створює базу для існування так званого «списку шкідливих тварин», зокрема, вовка.
Це є порушенням Бернської конвенції про охорону флори та фауни, яка була ратифікована Україною. Закон, яким Україна приєдналася до Конвенції, дозволяє регулювати чисельність вовків лише у певні моменти (коли є шкода), під контролем і зачіпати при цьому лише обмежену частину популяції. Відповідно до цієї норми треба виписати і оновлений закон про полювання.
До речі, наші сусіди-білоруси повністю ліквідували у себе список шкідливих тварин у правилах полювання. Усі ці «шкідливі» тварини у них тепер є просто мисливськими видами.
Поміж європейських країн лише в Україні та Росії вовк усе ще носить тавро «шкідник».

Леонід Ольшевський

Залишити відповідь