Експедиція «Стежками зубрів»

10/05/2014

Таксатори

Природоохоронці вирушили у ДП «МГ «Звірівське», щоб порахувати червонокнижних зубрів. Ця територія у східній частині Ківерцівського району являється місцем компактного їх проживання.
– Це планова, узгоджена з лісокористувачами, процедура, яку ми здійснюємо кожного року, – мовив головний спеціаліст управління екології та природних ресурсів облдержадміністрації Ігор Квач. – За багаторічними спостереженнями весною і літом зубри тримаються поблизу біомайданчиків і лугових пасовищ, урочищ «Добра» та «Софіївка», можуть заходити аж до річки Стир поблизу с. Осниця, восени пасуться поблизу урочищ «Лопатень» та «Майдан». Зимова стація зубра визначається насамперед розташуванням місць підгодівлі, куди тварини переміщуються з появою снігового покрову. Такими є кормові майданчики в урочищах «Юганів» і «Згарана піч» Звірівського лісництва ДП «Ківерцівське ЛГ». Тут їх бачили востаннє єгері.
Після невеличкої наради у кабінеті директора Андрія Шпорука за участі головного лісничого ВОУЛМГ Сергія Шеремети, головного спеціаліста Ігоря Квача, голови Волинської обласної організації Українського товариства охорони природи Віктора Комарова, головних лісничих ДП «Ківерцівське ЛГ» та ДП «Цуманське ЛГ» Андрія Яцини та Романа Шпорука, державного інспектора державної екологічної інспекції України у Волинській області Віктора Степанюка, громадського інспектора Валентина Вишинського рушаємо до пущі.

Дива зимового лісу

Зимовий ліс – у сніжному полоні. Крізь дрімоту на наш незвичний кортеж зирять столітні дуби і сосни, із загорож та спеціальних сіток (щоб не підгризли звірі) – молоді деревця. Дві пари гривастих скакунів несуть путівцем двійко саней. Першими кермує майстер лісу Василь Дворак зі своїм помічником Федором, другими – майстер лісу Василь Голяр. Шукаю у фотооб’єктиві – цікаві краєвиди.
– Дивіться праворуч, – підказує мені єгер Микола Сопронюк.
Переводжу фотооб’єктив праворуч й очам віри не йму: стоїть близько сотні оленів, довірливо дивляться на двійко саней, принюхуються: «Що везуть?»
Звірі, мабуть, вже всіх єгерів знають в обличчя, не кажучи про наших гривастих Дашу і Каштанну. Без допомоги людей узимку їм не вижити.
– Маємо тридцять два підгодівельних майданчики, – каже директор МГ «Звірівське» Андрій Шпорук. – Щодня розвозимо по них сіно, силос, зерно кукурудзи, сіль. Тут підгодовуються олені плямисті і благородні, козулі, дикі свині, лосі і зубри.
Та попри цих підгодівельних майданчиків бачу сіно і в рогатках дерев. Це щоб звір не ослабнув. Тим часом сани завертають до урочища «Згарана піч».
Кажуть, тут, під шаром попелу і погориська знаходять наконечники стріл, отож люди жили тут з давніх давен, займалися землеробством і ловецтвом риби, полюванням на дикозвір’я і птаство, збором грибів, ягід, цілющого зела. Це місце і зараз, мов магнітом, притягує звірину.

Де ходять зубри

Ми вкотре милуємося крислатими рогами самців, споглядаємо матерів, біля яких, зовсім як і в людей, гуртується малюківство. Останні – найбільш довірливі, підходять ледь не до рук, сподіваючись на гостинці. Але сьогодні все наше товариство шукає зубрів. То ж природоохоронці уважно розглядають сніговисько. А воно стоптане-перетоптане… Найбільше слідовиськ оленів плямистих, але й копитця їх благородних родичів тут пританцьовують, звісно, зустрічаються і характерні гачки кізок, вм’ятини від ратиць диких свиней, навіть сліди білок і зайців… А де ж зуброві? Іноді складається враження, ніби все звір’я цього лісу зумисне притоптує зубровий слід, аби вберегти свою червонокнижну королівську родину.
– Обережний звір, – каже Федір. – Має добрий нюх і розвинутий слух. Вдень відлежується у хащі, до годівниць іде в надвечір’я. То ж його можна побачити лиш, як він того захоче.
Слідопити втім уперто шукають сліди і… послід. Обходять лісову поляну, заглядають у лісовисько… Все стоптано. Але плямисті охоронці зубрів не можуть прибрати послід. За ним природоохоронці і визначають, що цієї ночі сюди до годівничок заходила зубриха із маленьким зубренням. Хоч якийсь слід… Андрій Шпорук та Ігор Квач йдуть сніговиськами через хащі, ми ж кониками – до меліоративного каналу, до мосту. Будемо сторожити всі просіки і дороги. Я у передчутті дива хукаю на руки, мов мисливець який, зручно вмощуюсь на санях. Піді мною запашне сіно, застелене домотканим рядном. Чекаємо! Повільно тягнеться час. Холод добирається уже під кожухи, то ж Федір пригощає нас гарячим чаєм із термоса: «Василь настояв на чазі!» Я вже знаю, що у Цуманських лісах водиться до тисячі чи й більше всіляких звірів. А от скільки зубрів, здається, не знає ніхто із присутніх. Довелося почути про зубра-мандрівника, який подався на Рівненщину, ще одного торік підстерегли невідомі браконьєри… Один загигнув від хвороб… …Нарешті з’являються слідопити. Повідомляють, що бачили лежанки двох дорослих зубрих і їх маленьких теляток, але слід утратили. Від фаховості таксаторів залежить правдива статистика. У 1988 році до Звірова навідався відомий російський науковець-зубровод Віктор Перерва, місяць провів у засідках та підгляданні за життям звірів і зробив несподіваний висновок: «У господарстві на 43 зубри більше, аніж подає статистика». 1987 року у цих лісах було 147 зубрів, а вже наступного стало190! Теперішні фахівці, порівнюючи ці дві цифри офіційної статистики, дивом дивується: «Такого бути не може!» Але так було насправді. То ж і я сподіваюся на маленьке диво і… професійність таксаторів. Тим паче, взимку легше рахувати, аніж літом. Скільки ж диких корів у Звірівських лісах? На 2010 р. 15 зубрів становили достовірну чисельність вільного угрупування Цуманської субпопуляції зубрів. Задля її зміцнення впродовж 2010-2011 рр. в ДП «МГ «Звірівське» експортували п’ятьох зубрів, відловлених в угіддях ДП «Хмільницьке ЛГ» (Вінницька обл..). Минулого року, кажуть, було 12. Скільки ж тепер?
Знову поквартально прочісуємо береги лісу… Й знову удача. На цей раз через меліоративний канал пройшло ціле зуброве стадо… Єгері рахують сліди… Два малих, три, чотири, п’ять дорослих… Слава Богу, зубри таки є. Копитце, що провалилось крізь лід, ледь затяглося кіркою… Отож, ми запізнилися на годин три-чотири… Вираховуємо напрям руху і наші слідопити снігами заглиблюються у хащі, телефоном повідомляють, що сліди знову втратили: їх затоптали олені. Отримуємо несподівано підтримку від туристичного клубу «Ми», який вже традиційно прибув до лісу з гостинцями для звірини. Діти й дорослі привезли на підгодівельний майданчик в урочище «Юганів» зерно, картоплю, морську сіль, різні делікатеси, наробили галасу, злякали стадо диких вепрів і воно рвонуло у наш бік. Весельчаки-хрюки так швидко здолали рів і дорогу, що лиш сніг зарипів… А нашим таксаторам вдається натрапити на кілька лежанок, але без зубрів.
Весь день проходивши звіриними стежками, присіли біля вогнища, говоримо про різних звірів і лісові пригоди. Головний лісничий ДП «Ківерцівське МГ» Андрій Яцина та лісничий Звірівського лісництва цього ДП Олександр Касянчук розповідають про особливості вирощування і догляду деревостанів в умовах ведення мисливського господарства. І це, думаю, не менш цікава і захоплююча історія, варта окремої публікації.

Машка – героїня телеефіру

…Вже біля контори ДП «МГ «Звірівське» нам стрілася знаменита поросиха Машка – героїня телерепортажів та газетних публікацій. Двічі вона приводила поросят, тепер знову готується до родів. Але її малюківство, що добряче підросло, ходить за мамулечкою і навіть вчиться випрошувати делікатеси у єгерів та гостей звірогосподарства. Валентин Вишинський і Віктор Степанюк згодовують свій обід, фотографуються з хрюками. Ті підходять на безпечну відстань, видно, трохи побоюються, втім, як і природоохоронці їх. Хочеться сфотографуватися поближче, але що як котрий хапне за руку?!. Я ж згадую давню пригоду, коли став свідком чийогось полювання. Тоді велетенський вепр вирвався з-під пострілів, рвонув у мій бік і мені довелося лізти на дерево. Пробіг повз мене, мов танк. А Машка – дуже мирно і розуміюче позиркує у мій бік, ніби позуючи, повертається у профіль і в анфас. Браво! Справжня красуня! І добра мамулечка…

Королевичи пущі

…Зубрів все ж поталанило вистежити і побачити на третій день. Попередньо сходивши всю округу довкола урочища «Згарана піч», кілька разів натрапляли на основне стадо, але тільки надвечір воно з’явилося перед очі експедиційників у всій своїй величі і красі. Все трапилося так несподівано і швидко, що вдалося тільки зафільмувати, а фото, вибачте, зробити не вдалося (в редакції, втім, знайшлася зимова світлина Віктора Комарова, відзнята тут у 2009 р., яка дає уявлення про Цуманську субпопуляцію). Тільки на якусь коротку мить перед очі таксаторів вигулькнуло волинське поголів’я зубрів… Двійко минулорічок мчали, мов віхола, біля них тримався ще один бичок-трирічок, трохи оддалік двигтіло три самиці. Ще два самці бродили окремо… Отож, нарахували усіх десятеро. Найближчими днями природоохоронці провідають вольєр, де також сподіваються зустрітись віч-на-віч з королевичами Цуманської пущі. Скільки їх там? Можливо, і на це запитання дасть відповідь експедиція «Стежками зубрів», в якій бере участь і «Волинська газета». Однак вже зараз обнадіює, що з’явилось молоде поголів’я. Потрібні кошти для його охорони і догляду. Збільшення популяції можливе за впровадження сучасних природовідновних програм та суттєвої державної підтримки. Червонокнижний красень може стати символом і окрасою Волинського краю.

Сергій Цюриць

Залишити відповідь