Осінні клопоти далекого лісництва

02/06/2014

Ця поїздка повернула мене у дитинство. У ті роки, коли дерева здавалися неймовірно великими, а все почуте – казкою. Щоправда, та казка, в яку довелося зануритися, поїхавши із бабусею на екскурсію до далекого поліського села Кортеліси, не була веселою. Проте запам’яталася на все життя…

Цього разу прагнула побачити дійсність сьогоднішніх Кортелісів. Заїхавши до тутешнього лісництва, була щиро здивована порядком, охайністю і любов’ю лісівників до своєї справи. Площа Кортеліського лісництва – 5 тис. 77 га. Це – державного лісового фонду. Плюс більше 200 га земель, які вийшли із сільгоспкористування і тепер перешли у відомство Держлісагентства. Зараз саме розробляють документацію на ці землі. Лісом же площі вже фактично засаджені. Лісництво середнє за розмірами. Тут працює 5 майстрів лісу, лісничий та його помічник, єгер, водій вантажівки та бухгалтер.

Осінь – пора особлива для лісівників. Здавалося б, і пожежна небезпека минула, бо на вулиці дощить, і висаджування лісових культур не таке інтенсивне, як весною. Проте клопотів вистачає.

– Тут поліський район, тому головна порода – сосна звичайна, – каже лісничий Кортеліського лісництва Микола Оніщук. – Загалом же в осінній період займаємося охороною лісу, інвентаризацією лісових культур. Враховуючи, що тут дуже сприятливі умови відновлення для сосни, то в основному лісовідновлення забезпечуємо природним шляхом зі сприянням. Лісові культури висаджуємо тільки на окремих ділянках. Цього року висаджено 3,6 гектара лісових культур, 2 гектари плантацій і за природного сприяння на прощі 21 гектар, де робили мінералізацію грунту, підсаджували сіянці головної породи, проводили лісівничі догляди. Постійно спостерігаємо за результатами.

За природним поновленням у Кортеліському та ще Жиричівському лісництвах спостерігають не тільки місцеві лісівники, а й наукова група з Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва ім. Пастернака.

На посаді лісничого Микола Оніщук уже 23 роки. Каже, коли прийшов, то на староорних землях було близько тисячі гектарів соснових борів. Ці дерева висаджували після війни у 1955-му, 1957-му рр. З часом насадження були уражені кореневою губкою, ліс почав всихати. Зараз лісівники оновили майже 50 відсотків цих насаджень. З метою створення стійких, протикореневої губки насаджень посадили листяні та чагарникові породи, серед яких береза, дуб червоний, звичайний, спірея. Вже з темних, чорних всихаючих ці насадження перетворюються на живий, здоровий, гарний ліс.

– Саме заготовили насіння жолудя, спіреї, заготовляємо шишки, долучаючи до справи шкільне лісництво, – продовжує Микола Васильович. – Школярі працюють на посадці лісу, створенні плантацій. Учнівське лісництво долучається систематично, є екологічна стежка, фотоальбоми, де діти фіксують свої досягнення. Ось поїздимо – самі побачите.

Дивуюся, роззираючись, яка гарна будівля контори Кортеліського лісництва. А мені розповідають, що приміщення було зведене у кінці 70-х. Будівля – стандартна для тогочасної радянської архітектури. За ці роки стіни потріскалися, штукатурка де-не-де обвалилася. Косметичний ремонт не давав результатів, позаяк приміщення, яке було досить великим, вимагало чималих капіталовкладень. Минулого року директор Ратнівського лісгоспу Володимир Бадзян вирішив осучаснити стару будівлю. Оновлена контора коштувала лісгоспу 300 тис. Але приміщення отримало нове життя і дійсно стало показовим. Місцеві мешканці посміхаються, що після того, як зробили нову контору лісництва, то й церкву люди вирішили підрихтувати.

Заходимо до приміщення місцевої альма-матер. Під шкільне лісництво тут відведений клас зі справжнім куточком лісу, де і дерева ростуть, і тварини ходять.

А був час, коли заняття у шкільному лісництві не проводилися. Ентузіазму не було чи натхненника. А от коли лісничим став Микола Оніщук, справу виховання юних лісівників відновили. Директор Кортеліської школи Галина Хомук розповідає: «Тепер щороку готуємо спільний план дій. Учні збирають насіння, доглядають за лісовими насадженнями та допомагають висаджувати нові ліси. Останніми роками ми висаджуємо дерева на площах, які є не придатними для сільськогосподарського використання. Учні проводять ще й дослідницьку роботу. Пишуть та захищають наукові праці. Проводимо різноманітні акції, зокрема й екологічні. От не так давно вийшли із закликами зробити наше село кращим – очистити від стихійних сміттєзвалищ. Роз’яснювальна робота проводиться і з протипожежної тематики. А ще діти вчаться самі та розповідають іншим, як треба поводитися у лісі під час масового розмноження пташок та звірів. Спільно із Миколою Васильовичем проводимо культурно-освітню роботу. Зауважу, що учні неймовірно люблять працювати у лісі, на природі. От учора відбувався семінар учителів музики, мала бути генеральна репетиція, але у шкільному лісництві було заплановано на цей день заготовляти шишки, то старшокласники категорично відмовилися переносити день збору насіння. Наші діти завжди допомагають лісівникам із задоволенням. Влітку у нас працює пришкільний табір, то діти допомагають у розсаднику. І це дійсно їхнє бажання, бо ж як добре, коли ти бачиш плоди своєї праці. У нас навіть невеличкий лісочок є. Шкільний. То там уже й маслята можна збирати. Щодо вибору професії, то лісівниками хочуть бути чимало. Ясно, що доля у кожного складається по різному, але є й знамениті наші випускники: Віталій Дордюк уже працює майстром лісу (до речі, за підсумками один із кращих у своїй справі), Ігор Оніщук – помічник лісничого, з якого наша малеча теж бере приклад».

Одразу за шкільним подвір’ям височіє меморіальний комплекс, нагадуючи про страшну трагедію, яка сталася тут у роки війни – 23 вересня 1942 р. село Кортеліси було знищено повністю.

А перша писемна згадка про село сягає 1500 року – тоді, як і вся територія Волині, воно перебувало під владою Литви. Про утворення села розповідає легенда: нібито у наші непрохідні ліси та болота було заслано людину на ім’я Корт. Таке покарання він поніс за те, що піднімав простий люд на боротьбу проти поневолювачів. Його полюбили люди та почали будуватися біля нього. Ось так і виросло село, яке назвали на честь Корта та навколишніх лісів Кортелісами.

В описах передвоєнного періоду йдеться про те, що біля тутешньої церкви росло десять столітніх дубів. Трагедія 1942-го знищила все, залишивши у згадку лише одне обгоріле дерево. Тепер немає величного дуба. У 2006-му він обвалився, залишився лише невеликий уламок стовбура, біля котрого як шана постійно стоїть чи то вінок, чи то живі квіти. Навіть переживши війну, дерево не змогло протистояти часові, безжалісне горнило якого забирає все, а наостанок – і пам’ять. І лише людина, передаючи спогади із покоління у покоління, може відновити історію, воскресити минувшину, зробити пам’ять вічною.

Кортеліси було окуповане німецькими військами вже на 6-й день війни. Саме сюди прийшло близько 100 радянських солдатів. Одні втекли з концтаборів, інші залишилися після боїв живими і знайшли прихисток саме у місцевих лісах. Ці солдати і чоловіки, які ще не були мобілізовані і не пішли на фронт, створили партизанський загін, який назвали іменем Ворошилова. Партизанський загін був одним із перших на Ратнівщині й активно боровся з фашистами, знищувавщи поліцейські управи, банки, заводи, нападали на залізниці, бомбили німецькі обози. Безсилі у боротьбі фашисти виливають свою злобу на мирне населення. У кабінеті найближчого соратника Адольфа Гітлера Герінга була розроблена жахлива операція під назвою «Трикутник». Повинні були бути знищені три білоруські села: Бірки, Заболоття, Користівка. І окремо виділялося, що рота Нюрнберг знищує Кортеліси.

Директор Кортеліського музею Марія Ярошук розповідає, що після того, як відкрили музей, сюди неодноразово приїздили журналісти з-за кордону. Були й німецькі. «У нас наказ не німецькою мовою, – каже Марія Матвіївна. – То вони й не повірили, що таке дійсно могло бути, зажадавши реальних документів про операцію «Трикутник», а особливо вказівку роті Нюрнберг. Наступного разу, коли цей журналіст приїздив сюди, то розповів, що, попрацювавши в архівах Нюрнберга, таки знайшов усі документи і сам наказ. Копію він привіз у музей».

…На світанку 23 вересня фашисти оточили село. До половини дев’ятої ранку всіх людей зігнали, ніби на сходку. Напередодні вже підготували п’ять величезних ям. Виводили по одному і розстрілювали. Розстріл тривав весь день: із 9 до 16 години до ям упало майже три тисячі тіл. Не пошкодували ні дорослих, ні діточок. Чудом врятувалися лише кілька підлітків. Село пограбували, а ввечері підпалили. Кортеліси горіли 5 днів. Останньою впала церква.

Наша земля та ліси тримають у собі ще багато таємниць. Ми поволі розгадуємо їх, піднімаючи все нові і нові пласти страшної історії.

… Поволі йду засипаною листям алеєю. Піднімаю голову, зачувши птахів. Як добре, що це небо – мирне! Так і хочеться сказати словами Джорджа Еліота: «Чудова осінь! Моя душа повінчана з нею. І якби я був птахом, то полетів би навколо Землі в пошуках наступної осені». Від історії повертаюся до реальності, поспішаючи до лісу знайомитися з маленькими мешканцями вольєру.

А ось і він. Зазираємо у середину. А там поросята борюкаються. Хрокають грізно, даючи зрозуміти, що це їхня територія. Районний мисливствознавець Микола Старушик розповідає, що тут є п’ять свиноматок і один кабан. Сьогодні ще завезли кілька диких свиней. А на весну вже планують мати хороший приплід.

– Вольєр має площу 4 гектари. Сьогодні тут мешкають лише дикі свині. А раніше й олені були, але на початку літа ми їх випустили у ліс, – каже Микола Сергійович. – Взагалі в наших угіллях є дика свиня, олені благородні, лосі. Маємо 10 підгодівельних майданчиків. Корми частково закупляємо, частково самі вирощуємо. Дуже люблять тварини кукурудзу, овес, а найбільший делікатес для кабана – жолуді. Під час підготовки до холодів головне запастися кормами, своєчасно їх викласти і стежити, аби тварини не хворіли. Особливо треба дивитися за козулями, бо ж саме вони найбільше страждають у важкі зими.

– Вольєр збудували на початку цього року, – ділиться планами і вимогами, які ставить перед Кортеліським лісництвом директор Ратнівського лісгоспу Володимир Бадзян. – Це було першочерговим завданням для лісництва. Друге, щодо мисливського напрямку, то це – збудували новий мисливський будиночок. А ще є ті роботи, які потрібні вже і негайно – розрубали 8 кілометрів меліоративних каналів. Зараз будуємо 8 кілометрів лісової дороги. Фактично ми відновлюємо стару лісову дорогу, яка колись служила людям, але багато років, як занепала. Вона скорочує звичний шлях на 8 кілометрів. Дорога пролягає з траси Луцьк-Брест до урочища Смольна і села Кортеліси. Це дійсно історична дорога, і ми маємо до кінця листопада цю роботу завершити.

Розпитуючи, як директор оцінює роботу лісничого, почула: «Микола Васильович свою справу знає, ініціативний, наполегливий та досвідчений. Чітко виконує поставлені завдання щодо лісовідновлення, захисту лісу. Охайний у лісі. Одним словом – господар».

Оксана Чурило

Залишити відповідь