Радіопрограма “Еко-погляд” присвячена темі лісового біорізноманіття

08/06/2014

Ольга Лютая: Усе в природі прагне жити в гармонії. І так воно б, напевно, і було, якби в еко-системи не втручалася людина. Доброго дня!

Давайте згадаємо простий ланцюг живлення зі шкільної програми: птахи їдять комах, тварини – птахів, хижі ссавці не проти закусити травоїдними, і якщо зникає бодай один елемент – той чи інший організм – руйнується геть усе.

Для багатьох істот дерево – дім і джерело життя. Так, один здоровий дуб є помешканням і їжею для тисячі різних організмів, хвойні дерева – це також чиясь домівка, схованка, харчі та цілюще повітря. Біорізноманіття – поняття широке, це види дерев, комах, птахів і тварин, які є складовою лісу як вразливої екосистеми. Взаємоповязяно усе: вирубка одного дерева – це катастрофа для багатьох істот. Екологи замислюються над цим і виступають проти вирубок старих дерев поза містом. Паралельно із вирубками, лісозаготівлями та насадженнями дерев має проводитися не менш важлива робота – збереження біорізноманіття. Ліс – екосистема. Вирубки старих дерев, планові санітарні рубки знищують тисячі живих організмів.

На превеликий жаль, охорона біологічного різноманіття і ведення лісового господарства в Україні на сьогоднішній день – дві різні планети, орбіти яких не перетинаються. Національний екологічний центр України ініціює створення ініціативної групи з підготовки змін до лісового законодавства, що спрямовані на його адаптацію до аспекту охорони біорізноманіття – читаю на сайті науково-технічної бібліотеки. Екологи та лісівники і досі не можуть знайти компроміс із цього питання. Спробуємо з’ясувати – наскільки це реально: враховувати різноманіття при лісовпорядкуванні.

Говорить завідувач кафедри екології та охорони довкілля Полтавського національного педагогічного університету імені Короленка Наталя Смоляр:

Безумовно, дуже актуальне питання про ліси. Будемо говорити сьогодні про ліси нашого Полтавського краю і про раціональне їх використання. І, звісно, наші акцентуації сьогодні, напевно, будуть про шляхи збереження і охорони різноманіття лісів і лісових насаджень Полтавського краю.

Ліс, як і будь-яка еко-система, повинен бути повночленним. Тобто коли ми говоримо про ліс, маємо на увазі не тільки дерева, а і трави, гриби, тварини різних рівнів, це і консументи першого і другого порядку, і редуценти – ті організми, яких ми навіть не бачимо, але які виконують в лісовій системі дуже велику роль. Рослини в лісі повинні бути? Повинні. Бо це накопичувачі первинної продукції, ми кажемо, що ліси – це зелені легені планети щодо газообміну, ліси мають фітонцидні властивості, адже безумовно, що очистити свій організм від патогенних організмів, оздоровитися ми направляємося до лісу хвойного (соснового) або до осіннього лісу.
Правда ж, коли ми перебуваємо, наприклад, на зборі грибів (опеньків тощо), то в цей час такої пізньої осені, коли волого, в лісі дуже пахне дубильними речовинами, цвіллю трішки? Це говорить про те що в природі редуценти, тобто бактерії гриби починають свою розкладаючу функцію. І от коли у широколистяному лісі восени падає листя, ми його навесні, як правило, не знаходимо, бо за короткий сезон осені, за короткий сезон весни, оці сапротрофні організми розклали листя і повернули поживні мінеральні речовини знову в грунт, якими скористаються нові рослинки цього сезону.

Так от, є навіть така екологічна задача: чи зміниться щось в лісі, якщо, наприклад, вирубати кущі чи дерева, або знищити якусь групу тварин. Звісно, зміниться. Бо якщо вирубати кущі і сказати: «Ми прорідимо цей ліс, так буде краще для рослин і тварин», то в мене завжди таке питання: «А ми спитали в цих трав?» Бо кожен організм в еко-системі, як і в будь-якій системі, виконує свою функцію, і справа в тому, що якщо ми знищимо один компонент, він потягне за собою інші, наприклад, ті організми, які живляться плодами кущів. Кущі – це ті рослини, які прикривають і створюють тінь для тих організмів, які живуть в тіні. Тому, звісно, найкраще знає, як воно має бути в лісі, – природа. І навіть якщо ми ліс посадили, то часто користувачі розглядають його як урожай, а я завжди говорю: «Ліс – це, звісно, врожай, бо якщо ми його садили, значить, щось від нього чекаємо – деревини, наприклад, бо це наш побут, наше життя, і без дерева практично неможливо прожити. Але ж ліс – це й екосистема, де кожен організм знайшов своє місце, зайняв свою екологічну нішу, і якщо щось зміниться, то це одразу вплине на стан всієї екосистеми».

Для мене дуже важливим прикладом є наявність рідкісних рослин у лісових цинозах. Безумовно, що ліси наші використовуються – і широколистяні, і хвойні ліси, які є насадженнями. Стикаємося з тим, що лісо використання полягає, наприклад, у проведенні санітарних рубок, рубок головного користування, які визначаються певними комісіями, і це планові заходи, то коли досліджуєш лісовий циноз і знаходиш там місцезнаходження рідкісних рослин (я займаюся власне цим), то ти не зовсім впевнений (навіть коли підготуєш і напишеш наукову статтю: так, знайдено в цьому лісовому масиві, це дуже рідкісне єдине місцезнаходження в Полтавській області рослини), що через рік або через два ці рослина тут буде, бо можуть бути проведені санітарні рубки і може бути знищено це місцезнаходження. Адже рослина може постраждати не тільки від того, що її прямо знищили – зірвали і винесли з цього лісу, а й через те, що змінюються умови, і рослина в нових умовах вижити не можуть. Я знаходжу рідкісні рослини, це викладається в мене в наукові статті, я не завжди впевнена, що через декілька років сюди приїду і знову цю рослину тут знайду через отаке впорядкування.

Мова йде про те, що особливо вражають і викликають занепокоєння суцільні рубки. От, наприклад, в багатьох районах області, де є стиглі соснові насадження, хвойні ліси так звані – і в околицях Гадяча (хоча на сьогодні був створений регіональний ландшафтний парк Гадяцький), і в Шишацькому районі (та майже всюди, де виявлені ці угруповання) приходиться чути, що проведені в деяких кварталах суцільні рубки. Суцільні рубки – це коли повністю знімаються дерева, коли знову підсаджуються. Безумовно, підсаджуються, але ще я хочу сказати, що спори рослин (рідкісних в тому числі) і насіння рослин тут залишаються, слава богу, тобто зачатки (коріння, кореневище), але ж зрозуміло, яка ймовірність дочекання цього насіння чи для цієї спори чи для цього кореневища, коли цей ліс підніметься. Адже про цей ліс ми можемо говорити як про ліс через 50-60 років. Чи дочекаються ці зачатки рідкісних рослин свого часу, щоби тут бути? А, до речі, наявність цих рослин – це вагомий показник стану збереження цих лісових екосистем.

І коли ми говоримо про ліси Полтавщини, то хочу сказати, що це діброви, де дафічну роль виконує головна порода – дуб звичайний – в наших лісах. Це зональний тип рослинності. І лучні степи, що переважали на території нашої області в минулому, чергувалися і були зональними типами рослинності. Але якщо, наприклад, лучні степи на сьогодні найбільше постраждали (бо були розорені і на сьогодні збереглися лише в деяких об’єктах природно-заповідного фонду і найбільша ділянка неораного лучного степу, який був зональним на Полтавщині ще якихось двісті років назад, і залишок колишнього степового заповідника – це комплексна пам’ятка природничої академії в Карлівському районі (степ ніколи неораний), то лісові масиви все ж таки широколистяні зональні більше збереглися в області, найбільший осередок ми маємо в Деканському районі, створений спеціально регіональний ландшафтний парк Деканський і еталонна така ділянка – Парасоцький ліс. У нас є ще й заплавні ліси: наприклад, тополівники, вербляки. А якщо говорити про хвойні насадження, то скажу, що майже всі хвойні ліси в Полтавській області мають штучне походження, вони створювалися з метою закріплення бурових пісків в долинах таких річок, як Дніпро, Ворскла, Псел і в меншій мірі Сула. Ці хвойні насадження не є аналогічними до тих, що на Поліссі – природних насаджень. Однак доведено, що саме по борових терасах річок по оцих насадженнях рідкісні північні рослини просуваються далеко на південь, тому дуже багато північних рідкісних рослин, таких як грушанки, спорові рослини, плавуни тощо. Вони поширені в нашій області і просуваються навіть південніше нашої області завдяки оцим насадженням.

Ольга Лютая:Наталю Олексіївно, а чи шукають лісовики, на ваш погляд, якісь шляхи вирішення, щоби біорізноманіття менше вражати, зашкоджувати йому. І друге питання: в інших країнах як цю ситуацію врегульовують?

Наталя Смоляр:Щодо інших країн, це питання нам потрібно вивчати, набувати цього досвіду. І, до речі, теж є в Європі чимало національних природних парків, і навіть в Україні, де досвід врегулювання або знаходження компромісу між тим, як використовувати ресурси або їх зберігати, вже чимало набутий. У нас теж створені два національні природні парки, такі рекреаційні природно-заповідні установи – Нижньосумський і Пирятинський, де теж представлені чималі площі лісів – і заплавних, і насаджень, і мішаних лісів. І в інших природно-заповідних об’єктах це питання детально вивчають, але компроміс треба, звичайно, шукати.

Ми набули чимало досвіду тісної співпраці в цьому відношенні поки що на рівні просвітництва, от коли ми опрацьовували питання створення регіонального ландшафтного парку, наприклад, Гадяцький, то теж були такі питання зі сторони лісового фонду про те, що і так в природно-заповідній мережі Полтавщини значний відсоток лісів, і що ліс – це, в першу чергу, врожай, то ми все ж таки доводили ту позицію, що ліс – не стільки врожай, як екосистема, і що Гадяцькі ліси – це найцінніше, бо є місцезнаходженням рідких роздолин. І сумісно проводили експедиції, де лісники нам демонстрували нам свій досвід раціонального лісокористування, дійсно є чи похвалитися. Ми, наприклад, під час цих досліджень і експедицій розповідали про ті рідкісні рослині і ті питання, на які треба відповідати з метою збереження цих рослин, і знаходили, звісно, спільну мову.
Так треба й працювати. І ми не відмовляємося проводити спільні заходи чи конференції, працювати в лісгоспах, була б то їхня воля і їхня ініціатива, з метою розширення оцієї складової знання про різноманіття лісового фонду. Немає поняття «оце оберігаємо, бо воно рідкісне» – у лісі все треба зберігати, бо все виконує певну функцію. Говорити, що важливіше, не можна.

А шлях цієї співпраці такі – є поняття ведення Червоних книг, тобто забезпечення індивідуального рівня охорони. Незалежно від того, хочеться комусь чи не хочеться, є перелік тих видів, які потребують охорони: на національному рівні – Червона книга України, на регіональному рівні, і хто б це не був – чи спеціалісти водних ресурсів, чи спеціалісти лісового господарства, фермери, землекористувачі – люди, які відвідують лісові масиви, повинні охороняти і зберігати ці рідкісні об’єкти.
Друга є позиція – цинотичний рівень охорони. Не можна зберегти рослину чи тварину, не охороняючи те угруповання, в якому вона зростає. Ми на сьогодні маємо Зелену книгу України, і там деякі лісові формації теж включені, і ми відпрацьовуємо питання Зеленої книги Полтавщини, теж пропонуємо деякі лісові угруповання, які повинні охоронятися на регіональному рівні. Ну, і не можна зберегти тварину чи рослину, навіть охороняючи фітоценоз, треба охороняти весь ландшафт, і в цьому відношенні ми працюємо, створюючи природно-заповідні об’єкти, лісові заказники, ландшафтні заказники, ботанічні регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища.

І при чому, хочу сказати, що знаходимо компроміс із працівниками лісового фонду. Наприклад, Гадяцький регіональний ландшафтний парк, який створений 2011 року, – це результат кропіткої сумісної роботи щодо збереження лісів Гадяцького краю. Наприклад, плекаємо надії і працюємо, щоби розширити цей ландшафтний парк за рахунок долини річки Хорол, де є не менш цінними заплавні ліси. І хочу сказати, що на сьогодні теж напрацьований матеріал по створенню в Зінківському районі ландшафтного заказника, який ми напрацьовували з лісниками. Цікаві лісові формування і болота-блюдця так звані – унікальні екосистеми в межах цих лісових масивів ми хочемо охороняти в статусі ландшафтного заказника, бо це цінні осередки лісового фонду.

Є такій термін в екології як стан здоров’я лісу. Напевно, що не тільки в екології, а й у лісівників. Хотілося би, щоби лісівники менше думали цифрами, а більш гнучко підходили до цього. Який на сьогодні стан здоров’я лісів?
Коли ми відвідуємо лісовий масив чи будь-яку екосистему, ми звертаємо увагу на певні критерії. От що таке стан здоров’я лісу в нашому розумінні? Це коли в цьому лісі є всі ті види і вони представляють всі ті функціональні групи, які повинні бути в лісі.

От наприклад лісовий масив Заповідне урочище, це така категорія природно-заповідного фонду, де практично нічого робити не можна. І от з прикладної точки зору, коли відбулася буре вал (багато повалених дерев або захаращений ліс), то як розцінювати цей ліс? Який стан його здоров’я? Хочеться сказати, чого лежить стільки деревини, її ще можна використати на дрова чи на ділову деревину. Але, знову ж таки, якщо розбирати цей буре вал, ми будемо порушувати рослинний покрив, будемо турбувати тварин у цьому лісі. Ми повинні звернути увагу – а чи є в цьому лісі всі компоненти, які можуть його оздоровити, вирішити цю проблему? Природи завжди сама може вирішити. Ми бачимо, що восени дуже багато різних плодових тіл грибів, і ми бачимо, що восени дуже багато різних плодових тіл, різних-різних. Якщо це насаджені меморіальні дерева чи парки і вони вражені, наприклад, трутовими грибами, паразитами, то, звісно, ми повинні з цими грибами боротися, але якщо ці гриби є в лісі, то вони виконують свою функцію – ослаблене хворе дерево пригнічують для того, щоб вивести його з кругообігу цієї системи, розкласти ці речовини, які воно дало, і щоби ці речовини використовувалися молодими деревами, в яких є перспектива.

І навіть коли буревій, якщо це заповідна територія і нічого робити не можна, а руки чешуться прибрати, то треба дати цю ділянку грибам, щоби вони працювали. Якщо їх багато, якщо їх видовий склад належний, то вони самі за декілька років розкладуть цю деревину и тут залишаться речовини, які будуть використовуватися в кругообігу цієї ж системи.

Ольга Лютая: Це була Наталя Смоляр, завідувач кафедри екології та охорони довкілля Полтавського національного педагогічного університету імені Короленка.
Близько 60% видів рослин та 50% видів тварин ,занесених до Червоної книги України є видами лісовими. Подібна ситуація складається і з іншими охоронними списками. Відповідно індивідуальні умови охорони всіх цих видів повинні враховуватися при веденні лісового господарства та передбачатися лісовим законодавством. Тема залишається відкритою, ми продовжуємо її вивчати, досліджувати та вивчати вихід разом з лісівниками та екологами.

На цьому все. Дякуємо за увагу. У студії працювала Ольга Люта. Мені допомагали звукооператор Оксана Криклива та звукорежисер Альона Полянська. Почуємось!

Текстова розшифровка програма Ольги Лютої «Еко-погляд». Виготовлено на державне замовлення.

Ефір відбувся на радіо “Ваша хвиля” Полтавської ОДТРК “Лтава” 16.05.2014 року.

Залишити відповідь