Протиріччя між лісовою сертифікацією і законодавством України

08/06/2014

На разі пріоритетним напрямком гармонізації відносин між лісовим господарством та природоохороною вважається лісова сертифікація за схемою FSC (Лісової Наглядової Ради). Лісова Наглядова Рада – міжнародна неприбуткова організація, до складу якої входять представники лісогосподарських підприємств, екологічних організацій, продавців лісоматеріалів тощо, і яка має на меті підтримку екологічно відповідального та водночас соціально вигідного управління світовими лісами. Утворена в 1993 в Торонто з ініціативи ряду великих лісових корпорацій та екологічних організацій, першочерговою метою FSC мала збереження дощових екваторіальних лісів, що найбільше страждали від великих розмахів лісорозробок. Створена представниками 25 країн, FSC розробила свій сертифікат, прийнявши який, лісові корпорації чи господарства мусять дбати про відновлення лісів та збереження лісового біорізноманіття. Хоч це не єдиний стандарт сертифікації, саме він став загальноприйнятим у більшості країн світу, і нині за ним сертифіковано понад 131 млн гектарів лісів у більш ніж 82 країнах світу.

Почався процес сертифікації лісів за міжнародними стандартами і в Україні, із Закарпатської і Львівської області. Крім лісгоспів цих двох областей, сертифікати отримали ще ряд лісових господарств Волинської, Івано-Франківської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей.
Очевидно, що сертифікація – процес позитивний, і дозволяє лісовим господарствам долучитися до позитивного світового досвіду у сфері сталого розвитку лісового господарства, і відійти від виключно ресурсного підходу до лісу. Але… Є одне але. Лісова сертифікація, на жаль, великою мірою дозволяє лісовим господарствам обходити природоохоронне законодавство, більш того, великою мірою суперечить йому.

Справа у тому, що збереження біорізноманіття, згідно FSC, полягає у виділення лісів, особливо цінних для збереження (FSC). Для них характерний більш ощадливий режим ведення лісового господарства, який необхідний для збереження багатого біорізноманіття. Саме у критеріях для визначення таких лісів криються нюанси, що обходять діюче законодавство.

На українському сайті лісової сертифікації http://sfmu.org.ua/ розміщена книга під назвою «Особливо цінні для збереження ліси: визначення та господарювання. (Практичний посібник для України)» http://sfmu.org.ua/ua/hcvf/manual (надалі – посібник). У наведеному посібнику детально розписані критерії, за якими ліси відносять до різних категорій, особливо цінних для збереження (ОЦЗЛ). Ретельний аналіз критеріїв дозволяє виявити ряд розбіжностей із діючим природоохоронним законодавством.

Наприклад, візьмемо категорію ОЦЗ 1.2. «Види, що перебувають під загрозою знищення, вимирають та ендемічні види». Згідно посібника, до лісів цієї категорії належать ліси, які заселяють життєздатні популяції грибів, рослин або тварин, перелік яких визначено в додатках. Дійсно, логічним кроком є охорона рідкісних видів, проте – ліс потрапляє до цієї категорії лише у разі виявлення в межах таксаційного виділу щонайменше одного зникаючого виду (згідно Червоної книги України) або трьох рідкісних видів. На цьому моменті зупинимось детальніше.

Відкриваємо Закон України «Про Червону книгу України»: ст. 11 свідчить, що «Охорона об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: … урахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; …урахування спеціальних вимог щодо охорони об’єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи»

Стаття закону мусить виконуватися не лише для зникаючих видів, а і для рідкісних. Інакше, за їх не виконання, дуже швидко вид може змінити статус із «рідкісного» на «зникаючий». Але вище озвучений критерій для віднесення лісу в ОЦЗ 1.2 чітко порушує цю статтю.

Наприклад, в певному таксаційному виділі знайденого гніздо чорного лелеки, який згідно Червоної книги України є рідкісним видом. Як правило, це має бути виділ старовікового лісу. Згідно Червоної книги України однією з причин зниження чисельності є вирубування лісів; отже, згідно Закону України «Про Червону книгу України», при розробленні проектної та проектно-планувальної документації (наприклад, при видачі лісорубного квитка) мусять враховуватися вимоги щодо охорони чорного лелеки, такі як заборона проведення суцільної рубки в даному виділі, та заборона проведення лісогосподарських заходів у гніздовий період. Проте, згідно посібника, наявність одного лише рідкісного виду не достатня для внесення виділу до особливо цінних для збереження лісів, і особливий, ощадливий, режим ведення лісового господарства на нього не поширюється.

Окреме запитання адресоване до даного посібника з приводу кількості видів, внесених в Додатки, знаходження яких потрібне для внесення виду в категорію ОЦЗ 1.2. «Види, що перебувають під загрозою знищення, вимирають та ендемічні види». Так, там лише … 24 види комах Червоної книги України та Європейського Червоного списку! Лише в Червоній книзі України 226 видів комах, значна частка яких є лісовими, для 48 видів з них чітко вказана причина скорочення чисельності – вирубка лісу. Якщо ж брати друге видання Червоної книги України, випущене в 1994 році (оскільки посібник вийшов 2008 року до виходу третього видання Червоної книги України), до нього входить 173 види комах – теж далеко не всі, представлені в додатках посібника. Тим паче, враховуючи види Європейського Червоного списку. Отже, актуальною стоїть проблема оновлення посібника і внесення сучасних видових Червоних списків.

Є ряд недоліків і у типі охоронних заходів. Так, для лісів категорії ОЦЗ 1.2., для земноводних, передбачається лише встановлення 100-метрової охоронної смуги навколо водойм, де відбувається їх розмноження, із забороною проведення в ній лісогосподарських заходів у весняний період. Але ж проведення їх, скажімо, в літній чи осінній період, може призвести (і призводить) до пересихання чи замулення, обміління водойм, важливих для рідкісних земноводних, чи до знищення місць, де вони переховуються у позашлюбний час. Очевидно, що такі напівзаходи не забезпечують ефективне збереження амфібій, що зникають через проведення інтенсивних лісогосподарських заходів, а саме – саламандри плямистої, карпатського та альпійського тритонів. Таким чином тут теж вбачається суперечність із Законом України «Про Червону книгу України».

Проте не лише цьому закону суперечать окремі положення даного посібника. Згідно ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», «На землях природно-заповідного фонду … забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних … комплексів». Так як внаслідок проведення лісогосподарських заходів зникає 107 видів тварин і 148 видів рослин і грибів (про що прямо сказано в Червоній книзі України), очевидно, що такі лісогосподарські заходи, як санітарні чи лісовідновні рубки, можуть негативно впливати на стан природних комплексів. Проте, у посібнику на території лісів категорії ОЦЗ 1.2 закладено широкий спектр можливих лісогосподарських заходів, таких як санітарні рубки, на території об’єктів ПЗФ, більш того, навіть в межах заповідних зон біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків, а також заповідних урочищ. І це попри те, що, згідно ст. 18, 21, 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим цих територій відповідає режиму природних заповідників, тому допускати можливість проведення санітарних чи інших заходів, «спрямованих збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися», абсурдно і злочинно. Це є зручним вікном в законі для численних правопорушень, а саме вирубок заповідних лісів.

Є протиріччя і з іншими нормативно правовими актами. Ці протиріччя стосуються іншої категорії – ОЦЗ 2: «Великі лісові ландшафти, що є значущими на світовому, національному або регіональному рівнях». Сюди входять, в тому числі, великі лісові масиви, в яких представлені угруповання Зеленої книги України. Але! Площею понад 10000 га на Поліссі і в Карпатах, понад 5000 га в Лісостепу та 2500 га в Північному степу. Проте у Постанові Верховної Ради України від 29 серпня 2002 р. №1286, «Про затвердження Положення про Зелену книгу України», яка є нормативною підставою для охорони угруповань книги, зазначено, що: «Охорона природних рослинних угруповань, занесених до
Зеленої книги …, забезпечується шляхом: …врахування спеціальних вимог щодо їх збереження під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи тощо». Тобто не має значення, яка площа угруповання рослин Зеленої книги України; а цифри, вказані в посібнику, практично унеможливлюють охорону цих формацій, так як формації такої площі переважно банально відсутні.

І не лише завдяки великій необхідній площі. Так, автор даної статті хотів заповідати декілька невеликих шматків сосново-ялівцевого лісу природного або частково природного походження в Кодрянському лісництві Тетерівського лісгоспу, які різко вирізняються від оточуючих їх стиглих і перестиглих соснових лісів з майже повною відсутністю ялівця. Натомість у телефонній розмові отримав категоричну незгоду керівництва Тетерівського лісгоспу, адже, мовляв, у них вже існує Яхнівський заказник для охорони подібних лісів в іншій частині лісгоспу. Але наше законодавство передбачає повну охорону угруповань Зеленої книги, а не частину їх!

Наступним дуже дивним критерієм посібника є критерії включення лісів до ОЦЗ 3. «Лісові території, що містять зникаючі, рідкісні та вразливі біотопи». А саме – до ОЦЗ вносять ліси, що містять у межах одного виділу щонайменше один зникаючий біотоп, або щонайменше 3 рідкісних або вразливих біотопи. Але фізично не можлива наявність у межах одного виділу трьох біотопів! Не існують виділи, куди одночасно входять, наприклад, лишайниковий сосняк, і неморальна ацидофільна діброва. Такі біотопи будуть належати до окремих виділів. Отже, відпадає сам сенс існування подібного критерію для внесення видів в ОЦЗ 3 за фізичною неможливістю внесення туди рідкісних біотопів; зберігається він лише для внесення зникаючих.

Насправді, описані вище протиріччя є лише половиною біди. Другою половиною біди є те, що досі не прийнято національний стандарт сертифікації, за яким вона має проводитись. Тому те, як вона проводиться, визначається кампаніями, які проводять її. Результат може бути дуже різним. У сертифікованому Тетерівському лісгоспі Київської області, виділені всі ОЦЗ згідно наведених у посібнику правил. Натомість, у сусідньому Радомишльському лісгоспі, теж сертифікованому, виділені в якості ОЦЗ… лише два існуючих на території заказника! А листи, з проханням долучити вікові діброви лісгоспу до ОЦЗ різних категорій і з обґрунтуванням належності їх до певних критеріїв, лісгосп просто проігнорував.

На фото: масштаби рубок в сертифікованих…

Це означає, що потрібно якомога швидше прийняття національного стандарту сертифікації, з усуненням всіх протиріч із Законами України «Про Червону книгу України», «Про охорону навколишнього середовища України», «Про природно-заповідний фонд України» та іншими нормативно-правовими актами, для того щоб сертифікація унеможливила ухиляння від виконання природоохоронних законів і була дійсно дієвим інструментом збереження біорізноманіття. При прийнятті національного стандарту, необхідна повторна сертифікація для господарств типу Радомишльського, які і близько не відповідають більшості критеріїв (по виділенню ОЦЗ).

Поки цього не буде зроблено, лісова сертифікація лишатиметься не більше, ніж переважно красивою оманою для очей, за якою заховане подальше варварське знищення лісу і знищення лісового біорізноманіття.

Андрій Плига

Залишити відповідь