Власність на ліси в Україні

08/06/2014

Українські ліси є власністю українського народу, що зазначено у Конституції України (частина 1 ст. 13), а в ролі господаря земель лісогосподарського призначення може бути Держава, громада та безпосередньо фізичні або юридичні особи.

Лісовим Кодексом України передбачено три форми власності на ліси: державна, комунальна та приватна. За даними, що розміщені на сайті Дерлісагенства, 77,9% лісів перебувають у державній власності, 12,4% – комунальній, щодо приватної форми власності даних немає.

Українське законодавство означує право власності відповідно до загальновизначених поглядів як урегульовані законом суспільні взаємини щодо володіння, користування й розпорядження майном (пункт 1 ст. 2 Закон України «Про власність»). Вітчизняне законодавство, яке прямо чи посередньо стосується питання власності на землю та природні ресурси, а особливо ліси, є досить заплутаним і суперечливим. Однак Лісовий Кодекс визначає ліси національним багатством України і визначає державну власність на ліси (частина 2 ст. 3). Земельний Кодекс України чітко визначає, що практично всі категорії земель, на яких існують лісові екосистеми, можуть перебувати не лише в державній, а й у комунальній чи приватній власності.

Однак новим законодавством різко обмежуються можливості органів місцевої влади щодо вилучення ділянок насаджень для зміни цільового призначення. Якщо раніше обласна рада могла виділити насадження організації, приватній особі площею до 10 га, то тепер, за вимогами нового Лісового Кодексу України, дозволяється вилучити тільки з дозволу Кабінету Міністрів України.

Для того, щоб відокремити комерційну діяльність лісової служби від неприбуткової діяльності, потрібно уводити приватну власність у лісогосподарській галузі. Приватизація лісів у європейських країнах має ряд переваг: сприяє лібералізації цінової системи на лісову продукцію, покращує господарювання в лісах, підвищує конкурентоспроможність галузі на міжнародному ринку, а також зменшує економічний ризик для державних структур, зменшує державний обіг, встановлює суспільну згоду, задовольняє інтереси певних політичних чи економічних угрупувань, розв’язує соціальні питання. Однак приватизація за українським сценарієм може мати і негативні наслідки: послаблення публічного контролю над лісовими землями та їх можлива деградація; зменшення надходження прибутків від продажу деревини внаслідок приватизації, може викликати фінансове ослаблення публічної лісової служби, яка щораз стає залежнішою від асигнувань з державного бюджету; проблеми із зайнятістю – скорочення кількості працівників, зміна функцій відомств; перешкоджання забезпечення деревиною за низькими цінами. Приватизація може бути лише проміжною ланкою, щоб удосконалити діяльність лісової галузі, в країнах з перехідною економікою.

В Україні встановлено жорсткі умови стосовно приватизації земель лісового призначення. Згідно з Лісовим Кодексом України, у приватну власність можуть передаватися ділянки лісового фонду до 5 га, які можуть перебувати у приватній власності фермерських, селянських та інших господарств у межах їх користування. Лісовим Кодексом України передбачено також, що насадження можуть створюватися на землях приватних осіб сільськогосподарського призначення, землях запасу чи інших категорій, але господар зобов’язаний дотримуватися чинного законодавства.

Власники земель лісового призначення, на правах тимчасових або постійних лісокористувачів, перш за все, повинні сприяти покращенню екологічних характеристик земельної ділянки і сприяти лісорозведенню. Відповідно до лісового законодавства України, власник не може проводити будь-які роботи, що можуть спричинити погіршення стану лісових насаджень без відома природоохоронних служб. У разі порушення, власник притягується до кримінальної відповідальності, адміністративного покарання. На жаль, відслідкувати ефективність ведення лісового господарства приватними лісокористувачами у нашій державі досить складно: кадастрова карта лісів відсутня, публічна кадастрова карта України на сьогоднішній момент заповнена не повністю, тим більше, форма власності та цільове призначення ділянки не скрізь зазначена. Враховуючи той факт, що на приватних земельних ділянках лісового призначення насаджують хвойні породи для реалізації в торгівлі, не варто розглядати приватну форму власності на ліси як найбільш ефективну і екологічно-орієнтовану, що сприятиме лісорозведенню та збільшення лісових площ країни.

Касян Ірина

Залишити відповідь