Закриті ліси Київщини – президентські резиденції доби Януковича

11/06/2014

Коли режим попередньої влади з тріском розвалився на шматки та буквально розлетівся у різні боки, практично кожен отримав доступ до раніше закритих від поглядів звичайних людей територій. В першу чергу, це, звичайно, стосується Межигір’я, дива якого тепер відомі практично кожному українцю, а кількість відвідувачів — сягає десятків тисяч. Але нас зацікавили інші резиденції, менш популярні у ЗМІ та більш цікаві у природоохоронних аспектах.
Чому деякі з резиденцій розміщувались на землях заповідних об’єктів? Чи використовувались їх ресурси для приватних полюваннь? У пошуках відповідей на ці запитання активісти-природоохоронці завітали до трьох природних об’єктів Київської області, що давно мали стати національним надбанням, але на практиці слугували потребам лише урядової верхівки. Усі три резиденції ми відвідали у лютому-березні 2014 року і фактично були першими природоохоронцями, проводившими обстеження ділянок після їх відкриття. Отже, до вашої уваги пропонується відвертий огляд стану президентських резиденцій Київщини на момент відкриття та висновки щодо їх подальшої долі.

Сухолуччя: самовільна окупація державних земель та варварські полювання

Замість нацпарку — «Дім лісника»

Село Сухолуччя існує на березі Дніпра щонайменше 400 років і за цей час його мешканці звикли жити у тиші та гармонії з природою. Адже весь цей час їх оточують мальовничі ліси, болота, заплави Дніпра і Тетерева. Ще 1 грудня 2008 року з’явився Указ Президента України, згідно з яким Дніпровсько-Тетерівське господарство мало стати національним природним парком. Але реалізація Указу з невідомих причин була затримана і в 2010 році замість адміністрації заповідного об’єкту у селі з’явився КПП мисливського господарства “Дім лісника”. Сухолуччя стало однією з неофіційних резиденцій Віктора Януковича. Утворення господарства завдало неабиякої шкоди державі. Юридично за ним закріплено всього 17,5 гектар, але фактично було задіяно до 30 тисяч гектар земель. При цьому, «додаткові території», формально перебували у державній власності, хоча використовувались для розведення дичини на елітні полювання.

Пропускний пункт — лише перша перепона на шляху до резиденції. До речі, місцеві жителі, яким не пощастило жити на хуторах в межах закритої території, до березня 2014 року потрапити додому могли лише по спеціальних перепустках. У лісовому господарстві добре розвинена мережа парканів: вони відгорожують територію від зовнішнього світу, відокремлюють окремі садиби та вольєри для тварин. За словами охоронця одного з внутрішніх парканів, він приховує маєток і власний зоопарк Віктора Пшонки. Також чоловік додає, що на облік всіх тварин на території запросто можно витратити тиждень.
Далі, на березі Київського моря, розміщена ще одна внутрішня садиба господарства. Це вже територія самого Віктора Януковича. Всі будівлі дерев’яні, новесенькі, прикрашені кованим оздобленням. На узбережжі Дніпра, також самовільно привласненому, розміщується приватний причал.

Якісний асфальт в Україні існує!

Загальна сума бюджетних коштів, використаних на дорожні ремонтні роботи, для Сухолуччя складає більше 115 млн гривень. Дороги дійсно дивують, як на шляху від Києва до мисливського господарства, так і усередені господарства. Небагато куточків Київської області здатні похвалитися таким асфальтовим покриттям.
Близько трьох годин блукаємо мережею внутрішніх доріг серед мисливських угідь, що починаються відразу за садибами. Тут є вольєри для утримання тварин, найбільші з яких простягаються уздовж дороги на кілометри; вежі для відстрілу дичини, розміщені прямо на дорогах для комфорту мисливців, а також дерев’яні навіси для відпочинку, у яких передбачено навіть автономне освітлення.

Понівечена природа

Тварин навколо не видно: вони тут, мабуть, лякані. Лише один кабанчик пробігає на значній відстані і втікає у кущі, тількі-но побачивши людей на обрії. Проте є сліди кабанів, козуль, навіть лосей. Серед болота зустрічаються боброві хатки.
Серед дикої природи постійно трапляються сліди перебування людей. Окрім діючих будівль, є багато підготовлених для розбудови місць. Навколо є свіжі вирубки, трапляються лісовози. На території одного з хуторів мисливських угідь є навіть діюча лісопилка.

Залісся — нацпарк чи президентське сафарі?

Заповідний об’єкт для державних потреб

Сорок тисяч гектар земель у Броварському районі Київської області стали заповідними ще у далекому 1957 році, після прийняття Постанови СРСР про створення об’єктів з охоронним режимом на території України. З 1960 року межі території не змінювалися, але її внутрішній устрій і цільове призначення коригувалися. У радянські часи «Залісся» функціонувало у якості готелю для делегацій іноземних держав та організацій. Ті часи залишили сліди у вигляді комплексу невибагливих будівль санаторного типу. Наприкінці 70-х рокіх їх вже не вистачало, і резиденція була доповнена дерев’яним палацом для проведення зустрічей і конференцій. Серед українських президентів особливо полюбляв «Залісся» Леонід Кучма, вкладавший кошти у реставрацію і розширення господарства. Так на території заповідного об’єкту з’явилась конюшня з колекцією породистих коней. У 2009 році Указом Президента України Віктора Ющенко резиденція була реорганізована у національний природний парк, проте ще досі це рішення ігнорується державними структурами і відповідні зміни у організації господарства заповідника так і не відбулись.

Адміністрація нацпарку соромиться свого статусу

Впізнати у «Заліссі» нацпарк дуже складно: на воротах центрального в’їзду до його території немає навіть інформаційних щитів, з яких звичайно починається територія будь-якого об’єкту природно-заповідного фонду. Приїхавши до «Залісся», ми намагалися виправити цей прикрий недолік і подарувати національному парку спеціально виготовлений охоронний знак державного зразку, але чомусь заступник директора резиденції дуже злякався такого подарунку і відмовився розмістити його на воротах парка.

Бачення нинішнього статусу території надає Євгеній Чирков, заступник директора з питань лісового господарства: «Тут все державне, жодної сотки землі чи будівлі не було передано у приватну власність з моменту створення. Коли ж у 1995 році заповідник було передано до Адміністрації Президента – це було зроблено саме з метою збереження лісного масиву від привласнення і розтягання земель. Тоді змінилися лише наша назва і джерело фінансування, а вплив людей на територію мінімізовано. На сьогоднішній день у нас десь близько трьох тисяч голів копитних, з них дві тисячі – це олень… Полювання у «Заліссі» категорично заборонені, хоча про це часто поширюються плітки. Янукович тут був всього два рази: на своє 60-річчя та годовщину Чорнобиля, більш ніяк територія не використовувалася. Були змоги організувати екскурсії по території, але нічого з того не вийшло».

“Залісся” як скарбниця дикої природи

Будь-якого відвідувача «Залісся», навіть запеклого науковця-польовика, вражає величезна кількість копитних тварин. Тут є плямистий і благородний олень, козулі, лань європейська, лосі, кабани і навіть зубри. До речі, зубрів в Україні нараховується близько 220 особин, з них 24 – саме у «Заліссі». Звірі переходять дорогу перед автомобілями і людьми великими групами , та неспішно йдуть до лісу, дозволяючи роздивитись та сфотографувати їх у всіх можливих ракурсах. Схоже, що заявлена адміністрацією кількість поголів’я копитних у 3000 голів відповідає дійсності. Природного корму для такої кількості тварин тут не вистачає, доводиться підгодовувати: скрізь стоять годівниці з сіном, зерном.
Загалом під час першого відвідування «Залісся» складно повірити, що ці ліси знаходяться лише в 40 кілометрах від межі міста, адже лосей та зубрів тут побачити легше, ніж у диких болотяних хащах північного Полісся.

Державна охорона на захисті газонів від… кабанів!

Дерев’яний будинок для прийняття іноземних делегацій охороняється Державною службою охорони, відвідувачі цієї частини «Залісся» обов’яково проходять паспортний контроль, та записуються в спеціальну анкету. Співробітники запевняють, що для життя будівля не пристосована, зараз це все не використовуються, але підтримується у належному стані: ремонтується, опалюється. Просте через вікна у кімнатах можно побачити меблі, килими і навіть техніку. В середину нас не пускають.
Газони і клумби тут також в ідеальному стані, біля них чергує охорона. Заступник директора наполегливо переконує, що озеленення території проводиться без використання державних коштів, власноруч та за своєю ініціативою лісниками, рослини вирощуються у парниках на території самого «Залісся», навіть полив клумб нібито облаштовано співробітниками. Хоча знавці помічають що автополив зроблений з обладнання найдорожчих виробників. У відповідь на запитання про доцільність потужної охорони у нібито закинутій резиденції Євгеній Іванович розповідає: «Тут у нас хлопці з державної охорони, дивляться за будівлями, а ми їх просимо і за газонами наглядати. Вони кабанів гоняють, щоб ті не копали траву. А начальство їм, може, і надбавочку якусь за це дає».
Важко не здивуватися тому, скільки зусиль доклали автори «благоустрою» у «Заліссі», зміши виростити ідеальний газон серед соснового лісу, чого ніколи не буває в природі.

Чи вбивають у “Заліссі” тварин?

Чутки щодо приватних полюваннь у «Заліссі» у ЗМІ ходили вже давно. Фактично на території є вежі, що часто використовуються для відстрілу тварин. Біля них розчищені майданчики, розкладена підкормка, є освітлення, вогнища. Також біля такої вежі було помічено невелику вирубку. Спочатку Євгеній Іванович наполягав, що це все призначено для підрахунку тварин та спостереження за ними, будь-які форми полювання на території заборонені. Але згодом було з’ясовано, що з метою регулювання чисельності тварин проводився відстріл. Які саме тварини були вилучені і у якій кількості точно невідомо. Доцільнішим за відстріл було б заселення зайвими тваринами інших заповідних об’єктів, хоча б у Київській області.

Останнім враженням стає музей «Залісся». Він повністю присвячений мисливським тваринам, навіть стільці та дверні ручки у приміщеннях зроблені з рогів диких тварин. Всі мисливські тварини тут показані сім’ями: зубри з зубреням, лисиця з лисенятами, качка з каченятами, олені з оленятком. Чучела дуже якісні, тобто для їх створення здорові звіри і птахи винищувались цілими родинами.

«Білоозерське»: нелегальні рубки, масові полювання і фінансові махінації

Нацпарк, якому не пощастило

У 2009 році, згідно з Указом Президента України № 1048/2009, тут також було створено національний природжний парк, як і у «Заліссі». До НПП «Білоозерський» з вилученям близько 7 тис. гектарів з користування лісового господарства “Білоозерське”. Але така змінена статуса лісового масива, користь не встигла принести полегшення для природи, адже вона співпала з приходом до влади Віктора Януковича і занепадом природо-заповідного фонду. Наступні чотири роки історії нацпарка містять лише чорні сторінки: нелегальні вирубки, масові полювання та фінансові махінації тут стали нормою.

Замість лісу — кладовище дерев

Перше, що привертає увагу при огляді «Білоозерського» – це велика кількість дивних вирубок з пробуреними у піску ямами, глибина яких сягає 40-50 сантиметрів. Поруч з такими ямами – залишки вирубаних дерев.
На інших ділянках можно побачити подальшу долю таких ям: у них засаджують сосни. На перший погляд — це добра справа. Але є декілька нюансів. По-перше, насадження створюються з кількарічних сосен, а не саджанців. Це означає, що для переміщення сюди їх десь викопують. По-друге, сосни при пересадженні в такому віці майже повністю всихають через пошкодження кореневої системи. Пожовклі та засохлі деревця легко висмикуються з піску. У більшості з ни – обрубане коріння.

Доцільність таких дій не зрозуміла. Але, якщо подивитись у звітування лісгоспа, ми побачимо там фінансування поновлення лісового покриття та інших господарських робот. Чудовий спосіб “відмивання грошей”! Спочатку можно продати ліс з вирубки, а потім заощадити на висадженні нових дерев, проріджуючи насадження. А коли вони не приживуться – отримати додаткові коши на лісовідновлення.

Некомпетентний директор — знищений нацпарк

Наші поверхові висновки підтвердило спілкування з працівником лісгоспу “Білоозерське”. Чоловік стверджує, що безконтрольні вирубки, а разом з ними і полювання, почались з приходом на посаду директора ДО “Лісове господарство “Білоозерське” Ігоря Лупини . Тоді ж лісове господарство перетворилось на мисливське господарство губернатора Черкаської області Сергія Тулуба. Лупина, не маючий профільної освіти, губернатор Тулуб та наближені до них особи фактично знищили “Білоозерське”. З великого поголів’я копитних у “Білоозерському” лишились тільки мисливські вежі, розкидані по всій території для вістрілу тварин та пастки для їх відлову.

Що далі?

Обстежені об’єкти пребувають у різному стані. Але всіх їх об’єднує одне — фактичне використання не відповіє формальному статусу цих територій. Державне управління справами вже чотири роки як не виконуєУкази Президента, якими передбачена реорганізація президентських резиденцій “Залісся”, “Білоозерський” та “Синьогора” у національні парки. Адже згідно з указами президента України від 11 грудня 2009 року, вищевказані президентські резиденції в 6-місячний термін мали бути реорганізовані у національні природні парки. Цього не сталося й досі, однак щороку виділялися величезні кошти з держбюджету на розвиток маєтків у цих резиденціях. “Дніпровсько-Тетерівське” державне лісомисливське господарство також має стати національним парком за указом Президента України від 1 грудня 2008 року, але використовувалося Януковичем як мисливські угіддя .

Серед всіх резиденцій “Залісся” – це найбільш унікальний об’єкт. І для природно-заповідного фонду, і з точки зору привабливості для туристів. Його багатства твариного світу потребують подальшого збереження, а відомості про них – популяризації. Для цього потрібно остаточне перетворення «Залісся» у нацпарк: створення адміністрації, залучення фахівців до організації екологічних стежок і створення комфортного для тварин і туристів режимувідвідування.
Стан «Сухолуччя» також ідеально підходить для створення на його території нацпарку. Хіба що кілька десятків кілометрів парканів доведеться демонтувати. Від попереднього статусу територія, як не дивно, отримала і позитивний спадок: – чистоту земель і відносну заселеність дикими тваринами. Це не дивно, адже простим смертним вхід на територію було заборонено, а популяції звіра підтримувались для забезпечення «гідних» полювань.
Натомість НПП “Білоозерський” потребує десятки років для повернення у відповідний його статусу стан. Чи поновляться його лісові масиви та тваринний світ – залежить від адміністрації парка та державної підтримки. Втім, адміністрації поки ніякої і нема. 18 березня, саме в день нашого відвідування “Білоозерського”, господарство отримало нові проблеми: директором став Віктор Шарапка, про якого працівники самого лісгоспу відгукуються лише як про “некомпететну, непорядну людину з корупційними зв’язками у політичних колах”.

Зараз, коли після знищення попереднього режиму пройшло вже майже три місяці, дивним лишається небажання нової влади довести до кінця заповідання резиденцій Януковича. Після звернень громадських організацій, науковців та деяких народних депутатів, Уряд не зробив жодного кроку до того, щоб завершити створення всіх трьох національних парків Київщини та припинити практику існування елітних закритих мисливських господарств. Продовжать нові очільники держави іти шляхом, накатаним ще радянськими генсеками, чи зважаться на виправлення старих помилок і сприяння розквіту заповідної справи?

Фото: Олександр Соколенко, Дарія Ширяєва, Михайло Кузьменко.

Дарія Ширяєва

Залишити відповідь