Бурштинова лихоманка – екологічне лихо Поліських лісів

17/05/2015

Ліси Полісся, доглянуті, розкішні, красиві, на багатьох гектарах перетворилися на суцільні пустелі внаслідок дій тисяч жителів прекрасного мальовничого краю, що розкинувся на берегах Случа і Горині. Ребром монети винищуються сотні гектарів найбагатшої за всіма ознаками біорозмаїття поліської природи. Бо жага здобуття грошей ніби затьмарила усіх. Це явище жахає очевидців, але не тих, хто виходить на рідні простори із помпами, сачками, лопатами, старательським способом видобувати бурштин.

Багатостраждальна Поліська земля раніше не знала такого варварського винищення природи руками корінних жителів, які невтомно, незважаючи ні на свято, ні на будень, ні на пору доби, нещадно знищують неоціненне багатство рідного краю. Лісова охорона плачучи оглядає землі, де нещодавно росли дерева, минулими роками люди збирала ягоди, гриби, жили звірі і птахи… Ніякими благаннями цієї страшної біди не зупинити, вона змітає ліси гектар за гектаром, залишає за собою страхіття, бачити яке – непросте випробування для природолюба. Від картини, що відкривається зору, серце заходиться з розпачу, кров застигає у жилах, а розум волає: «Люди, схаменіться!!!».

Сорок мільйонів років формувалась ця природна органічна сполука, викопна смола хвойних дерев, що перетворилась на тьмяні, прозорі й напівпрозорі камінці – бурштин, янтар. Слово походить від латинської назви цього мінералу gentaras, угорської – ianta, або німецької – bernsteinm. А у наш час – це предмет суспільно-екологічної біди локального значення.

Бурштинова лихоманка поглинула тисячі люду. Шукати цінні поклади виходять у останні роки не лише чоловіки працездатного віку, а цілі села від малого до старого, навіть жінки і діти. Що ж діється у нашому краї? Яка сила є рушієм руйнування природних, суспільних багатств та елементарної людської моралі? Жага легко і швидко заробляти гроші поширилась, як страшна епідемія.

Підійти до знахабнілих копачів зовсім не просто. А ще складніше використати будь-яку знімальну техніку. Неодмінно поблизу з’явиться «господар», який заборонить знімати, пригрозить та «привітає» таким відбірним словом, яке застрягне болем у горлі на довгий час. Довго доводиться оговтуватись від подібних вражень. Просто не віриться, що твого співвітчизника, людину, яку викормила злита потом хазяйновитих поліщуків тутешня земля, жага грошей перетворила на сущу лиху звірину. Чи ти правоохоронець, чи еколог, чи лісівник, чи журналіст , чи просто людина, що не погоджується із цим свавіллям, – начувайся, якщо хоч слово вимовиш насупроти.

Проблема незаконного видобутку бурштину вже десятки років тому постала у селищі міського типу Клесів, Сарненського району, Рівненської області. Тепер масштаби цього лиха поширились на найближчі райони і сусідні області.

Раніше діяльність нелегальних старателів «кришували» ділки із столиці. Копачів було не так багато. Цим займалися лише ті, кому дозволяли «кришувалинки». Поширювалися чутки, що цей нелегальний бізнес, що з дня у день обертав багатомільйонні суми в іноземній валюті, як і багато чого в Україні, належав сину президента-втікача та його оточенню. Кажуть, що мали зацікавленість у цих брудних грошах і окремі місцеві ділки з числа керівників, правоохоронців, кримінальних авторитетів. Копачам платили лише за знайдені поклади бурштину-сирцю за напрацьованою схемою. А минулої весни місцеві жителі вирішили не ділитися багатствами надр із заїзними організаторами, рішуче прогнали їх від меж територіального поділу своїх населених пунктів (цю історію обговорювала вся Україна), та широким загалом усі разом взялися набагато ширше продовжувати злочинну діяльність на рідних теренах. Всі гроші за проданий бурштин стали ділити між собою місцеві старателі. Вплинуло і те, що раніше постійно у весняно-літні місяці сотні чоловіків виїздили з рідних сіл на заробітки до Росії. А тепер воліють мати не менше грошей, аніж заробляли там, тож почали створювати нелегальні артілі й працювати за правилами та графіками здичавілого, безконтрольного з боку держави, бізнесу.

Масштаб лиха сягає не лише у ширину гектарів на полях і в лісах, а й у глибину надр. Старателі поділяються на «помповщиків» та «лопатників». Потужніше працюють ті, що послуговуються помпами. Ставлять їх неподалік водойм, заводять довжелезні пожежні рукави на місця екологічного злочину і вимивають землю до глибини понад 10 метрів. За законами фізики часточки бурштину випливають на поверхню, де їх відловлюють сачками, сітками, руками, хто як пристосується . Беруть лише ті, що мають цінність для ювелірів, все інше залишають. Якщо вода стає білою, значить, добрались до глини, яка лежить під покладами бурштину. Тоді переходять на інше місце. А при цьому помирають рослини, мілкі тварини, комахи… увесь живий світ що мешкав під сонцем на клаптику землі за лічені хвилини йде у небуття. Де рослинність невисока – все поглинається безмежними ямами, що зовні схожі на кратери, як на знімках Місяця. Де росли насадження середнього віку – за фронтом злочинних дій залишаються зелені чубчики дерев, які вже ніколи не ростимуть на цих площах. А кремезні, величезні дерева стиглого чи пристигаючого віку провалюються у вирви, які вимиває вода під їх основою, або вивертаються з коренями.

Лісосировина незаконних добувальників природного скарбу не цікавить. Тож дерева залишають напризволяще. Все це відбувається стихійно, за правилами, які написала епоха розкрадачів народного добра. Вищі чини показали приклад, як багато років обкрадали рідну землю, забирали безнаказано природні та народні багатства. Місцеві жителі уподібнились тому жахливому прикладу й наносять природі Полісся непоправної біди. Невтішні екологічні аспекти незаконного видобутку «сонячного каміння», адже наслідки хаотичної діяльності підпільних видобувних фірм завдали багато шкоди. У багатьох сільських радах уже мають проблеми підтоплення та повторного заболочення або висихання великих територій. Адже старателі перекопують магістральні канали, що тримають водний баланс на осушених болотах та навіть річки, спрямовуючи потоки води туди, де потрібно помпам. Наприклад, річка Льва розтікається по штучних руслах. Десятки екскаваторів риють канави й ставки просто посеред полів, лісових масивів. Утворюються не лише космічні пустинні пейзажі, а й болота чи пустелі.

Мало сказати, що проблема ця на Поліссі вже «з бородою». Її корені сягають початку незалежності нашої держави. Відтоді окремі групи людей контрабандно переправляють незаконно видобутий бурштин за кордон. Та саме у минулому році попит на сонячний камінь значно зріс, відповідно, зросла кількість бажаючих на цьому заробити. Тож, якщо раніше від підпільних старателів страждали, переважно, землі запасу сільських рад, то минулої весни постала серйозна глобальна загроза перед лісом, бо межі територій злочинного видобутку розширилися.

Боротьбою з незаконною діяльністю старателів займалася і міліція, і громадські формування. Спеціально створені патрулі з місцевих жителів та правохоронців проводили патрулювання територій. Однак, нерезультативно. Щодня копати бурштин виходило по декілька тисяч людей. Усі вони без постійної роботи. Найскладніше тоді було в Дубровицькому, Сарненському та Володимирецькому районах Рівненської області. А вже цієї зими величезна кількість люду ринула на Житомирщину, до Олевського району. Там напрацювали нові злочинні схеми й знову тисячі людей були у них задіяні. Стали знаходити бурштинові поклади і на Волині. Тепер настала фаза певного затишшя. Добувальники бурштину рідше виходять на промисел. Щоб лихо не набувало ще більших масштабів потрібна законодавча легалізація видобутку та реалізації бурштину. Нещодавно ( 23 квітня 2015 року) Верховна рада у першому читанні проголосувала законопроект «Про видобування та реалізацію бурштину». У пояснювальній записці до проекту закону зазначено, що у разі його прийняття він має врегулювати видобуток бурштину на проявах та родовищах, які не мають промислового значення; перевести несанкціонований видобуток бурштину місцевими мешканцями у законне русло, що призведе до наповнення місцевих бюджетів та зайнятості населення.

Що ж до проблем лісу, директор ДП «Клесівське лісове господарство» Михайло Ониськевич ділиться роздумами: «Дуже болюча тема і не зрозуміло цілком, які наслідки будуть для лісу, адже аналогів такого екологічного лиха більше ніде немає. У місцях порушених земель, а це загалом по наших лісництвах близько 300 гектарів, змінюється місце зростання, звичне для дерев, для усієї лісової флори і фауни. Виходять на поверхню неродючі материнські породи, що залягають на тих глибинах, звідки вимивають бурштин. Ми отримуємо неродючі шари, на яких дуже складно проходить заліснення. Деревам важко там закріпитися. Звична для нас порода – сосна, загалом невибаглива. Маємо досвід після виробітку ДП «Укрбурштин». На рекультивованих площах сіянці сосни частково всихали, їх заносило піском і деревця пропадали. Ми неодноразово проводили доповнення і, нарешті, значними зусиллями добились результату. Безперечно, клопотів вирощування лісу на таких площах набагато більше. Але що ж робити з хаотично пошкодженими ділянками, до роботи на яких і приступити важко? Насамперед, за погодженням із фахівцями підприємства «Рівнелісозахис», прибираємо вцілілі дерева та рештки рослин. За минулий рік прибрали 65 гектарів таких пошкоджених лісів. Далі постає завдання заліснити ці площі. Відновити родючі шари грунту практично неможливо. Має бути вивчення проблеми на науковому рівні. Важливо провести хімічний аналіз грунту і тоді напрацьовувати методи лісовідновлення. Але ми також шукаємо оптимальний вихід, йдемо на експеримент. В цьому році в кожному лісництві заложили а в тепличках спеціальні шкілки, де висіваємо сосну в спеціально пошитих мішечках з агроволокна. Відповідно, будемо висаджувати сіянці із закритою кореневою системою, разом з грунтом. Надіємося, що у перші два роки деревця закріпляться, візьмуть силу від того комочка землі, в якому проростуть і швидко даватимуть приріст та будуть стійкими, щоб їх не засипало піском. На цей рік ми запланували десять тисяч посадочних місць таких сіянців, з розрахунку дві тисячі на гектар, і це вже дасть можливість заліснити певну територію. Цей експеримент, сподіваємося, приживеться і на наступний період значно збільшимо такі роботи. Звичайно, цей спосіб затратний, садити доводиться з допомогою спеціального меча. Але маємо надію, що ці клопоти себе оправдають. Ще припускаємо, що потрібно певний період часу, аби сформувався трав’яний покрив, хоч трохи затрималася волога, закріпилися грунти.

Великі надії покладаємо на закон, що прийнятий у першому читанні. Бо запрацюють правила. Якщо розробки плануватимуть на заліснених площах, по-господарськи буде відведено ділянку, прибрано ліс, знято родючий шар грунту. Добудуть бурштин, пройде рекультивація і знов родючий шар повернуть на місце. Тоді без великих проблем можна провести заліснення. Саме головне, – щоб не було порушень водного балансу, заболочення чи пересихання. Адже бурштин видобувають способом гідророзмиву використовують мотопомпи. Природа не прощає бездумного хаотичного втручання. Наслідки можуть бути непоправними. Коли ж вступить у дію закон, будемо знати, хто що і для чого робить. Припиниться варварське розграбування надр. Це дуже важливо. Приміром, тепер, пошкоджено насадження різного віку, де росли сосни, вільхи берези. Треба роки щоб вигоїти рани, нанесені природному середовищу. А це зовсім не просто».

Питанням, як діяти в зоні бурштинового лихоліття, задаються дорослі і юні природолюби. Приміром, вихованці шкільного лісництва «Сосновий бір», що має багаторічний досвід успішної роботи в Клесівській школі, проводили досліди. Клали на місце вимитого з глибини грунту, після видобування бурштину, алюмінієву ложечку. За декілька діб, під дією кислотності,ложечка майже зовсім розчинялася. Діти пробували, які ж дерева чи кущі зможуть рости у таких умовах. Дійшли висновку, що першою рослиною, яка може взятися тут в ріст, є верба. Але фахівці-лісоводи не вважають вербу культурою, з якої можна виростити ліс. Тож дослідів і експериментів ще буде багато, доки люди навчаться допомагати природі загоювати рани, нанесені жорстокими стихійними діями.

Вражають факти, які можна зустріти на території лісництв.

Лісничий Федорівського лісництва ДП «Клесівське лісове господарство» (Сарненський район) Дмитро Мартинюк зі сльозами на очах розповідає про те, скільки шкоди завдали насадженням старателі із сіл Вири, Федорівка, Ясногірка. Нищать все, що трапляється на шляху добування грошей, навіть ті масиви, у яких з діда-прадіда збирали чорниці, гриби, цілющі трави.

Нещодавно вихованці шкільного лісництва «Сосновий бір», що діє у Клесівській ЗОШ І-ІІ ступенів, висадили плантацію сосни, здійснили сприяння природному поновленню. Діти втішалися надією, що через декілька років радітимуть молодому лісу, вирощеному власними руками. Тепер на тому місці пустеля.

Фахівці лісового господарства великих зусиль доклали для догляду за ділянками молодого лісу, провели прочистку, рубки догляду. Ті ділянки перетворилися на місиво піску з рештками рослин.

Там, де височіли кремезні сосни, тяглися віттям до неба й доростали до віку стиглості, тепер вивернуте коріння , глибокі штучно вимиті яри, знищено зовсім флору і фауну.

Всього нанесено збитки лісам Клесівського лісового господарства, практично знищено насадження, на загальній площі 300 гектарів. Рік тому було пошкоджено 125 гектарів.

У школах навколишніх сіл та селища Клесів на заняття учні не приходять цілими класами. Бували дні, коли за партою не сидить жоден школяр.

Пошкоджено лісові землі у різних місцях. Старателі працюють на угіддях усіх семи лісництв Клесівського ЛГ.

Пошкоджують не тільки площі державних лісових господарств, а території Рівненського заповідника, де унікальні поліські болота, рідкісні рослини.

За старателями залишається пустка, непридатна ні для якого господарювання. Відновлення землі на ушкоджених ділянках потребує великих зусиль та капіталовкладень.

Тож для лісівників залишається наболілим питання: як зупинити свавілля, людську недолугість, за яку дедалі важче і так жертовно розплачується багатостраждальна поліська земля?

Слід повернутись до історії, що і багато раніше знаходились патріоти-природолюби, відшукували соратників та однодумців у владних кабінетах, але формальності, документи, що на правових засадах наближали пошук шляхів вирішення цієї проблеми, у хід не йшли. Їх не пускали зацікавлені у злочинних грошах високо посадовці.

На практиці, впродовж багатьох попередніх років, утворився ланцюг злочинності від незаконної старательської діяльності до контрабанди, що зв’язував тисячі людей. Шукати місця залягання бурштину-сирцю місцеві жителі вирушають тому, що для багатьох з них, ця справа є ледь не сенсом життя, а насправді – способом швидкого, але дуже небезпечного заробляння грошей. А за цим слідує ціла низка величезних проблем. Докладали зусиль для їх вирішення керівники області, районів, політики, громадські діячі, народні депутати. У травні 2011 року на території проблемних районів Рівненської області відбулось виїзне засідання комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, було розроблено низку конкретних пропозицій, які до цього часу залишились у кабінетах міністерств та відомств.

Неодноразово раніше резонансне питання території смт. Клесів, що у Сарненському районі, було у центрі уваги Верховної ради України, обласних адміністрації та ради, а найгостріше постало для широкого загалу, після перестрілок та кримінальних розборок у травні минулого року. Раніше ж громадськість не надавала усьому цьому належного значення. Хоча всі розуміли, що масиви, на яких неконтрольовано й незаконно місцеві старателі видобувають бурштин, поклади якого є унікальною ознакою Поліського краю, водночас, вже давно стали об’єктом надзвичайної тривоги, бо перетворилися в пустки великі території, збагачувалися окремі особи і зазнала великих збитків держава.

Справа видобутку й переробки бурштину дуже вигідна. Це засвідчують результати попередньої діяльності ДП «Укрбурштин», яке за рік проводило через виробничий цикл близько двох з половиною тон цієї корисної копалини, працювало стабільно й набувало розвитку за рахунок прибутків. А незаконні старателі, згідно з приблизними даними, за допомогою водяних помп, вимивали у десятки разів більше. Наведення ладу у цій справі є важливим хоча б тому, що за оцінками фахівців, промислові запаси бурштину на території Сарненського, Володимирецького та Дубровицького районів сягають двох сотень тонн. Проблема полягає у складності законодавства, яке відносить бурштин до дорогоцінного каміння, коли насправді це не так. Постають штучні проблеми, що полягають у нелегальній скупці, нелегальному продажу й інших складових шляху від видобування до збуту готової продукції.

Чинне в Україні законодавство ускладнює процедуру отримання дозвільних документів, які б узаконили видобуток бурштину приватними особами. Ця справа у глухому куті вже багато років.

Чітке законодавче регулювання механізму видобутку бурштину просто необхідне. Є міжнародний досвід, за яким так часто їдуть наші делегації до закордоння, і він міг би допомогти нарешті й нам мати закон, який припинить безконтрольне розбазарювання бурштину. Є досвід сусідів-поляків, де схема державного економічного успіху у справі переробляння бурштину чітко діє. І нам потрібно орієнтуватися на такий вдалий приклад, а не на нахабні забаганки зацікавлених осіб.

Серед місцевих жителів територій залягання бурштину знаходяться лідери, що мають чималий досвід у старательському видобуванні. Неодноразово вони звертались до Сарненської районної, Рівненської обласної рад, до окремих посадових осіб із клопотаннями, аби добились змін у законодавстві і було правомірно організовувати артілі, або інші трудові об’єднання, які б узаконено проводили ту ж саму діяльність, але вже сплановано, з відповідними дозволами.

Як далі буде розвиватись ситуація, невідомо. Оптимізму додає надія, що законодавці швидко приймуть рішення, яке допоможе зупинити стихію й впорядкувати роботу тисяч тих людей, які в ситуації хаосу стають знавіснілою масою здичавілих заробітчан і так багато шкоди приносять довкіллю рідного краю.

Поклади бурштину не безкінечні і мають давати користь для всіх людей, що проживають на території його залягання, а не лише окремим особам, як це відбувається дотепер. Упорядкування законодавства має дозволити отримувати ліцензії на видобування бурштину приватним підприємцям, чи об’єднанням громадян, які муситимуть сплачувати податки й облагородити території, де проводитимуть видобуток.

Та його прийняття залежить як від наполегливості високо посадовців, які опрацьовують законопроект, так і від загальної політичної ситуації у нашій державі, щоб політичні, воєнні, парламентські непорозуміння не відобразилися і на вирішенні проблеми нашого поліського ясного й сонячного дивного покладу, який, на жаль, допоки, приносить більше не користі, а лиха, як для простих людей, так і для влади.

Не можна обійти увагою і нематеріального (соціального) відбитка, який накладає справа нелегального бурштинового старательства на людей, особливо, на підростаюче покоління. Адже тимчасові, на перший погляд, легкі заробітки, спричиняють пиятику, злочинні дії (за висновками правоохоронців селище Клесів – найскладніший населений пункт за кількістю вчинених злочинів не тільки тепер, коли став таким у очах широкого загалу після останніх резонансних подій), та, найстрашніше, що на очевидних негативних прикладах вчаться діти. Часто не йдуть до школи, а шукають бурштин. За це їм платять гроші й вже ніби навчатись ні для чого, коли й так вмієш заробляти. Нівелюються справжні людські цінності. Нищаться не лише природні багатства, а й людські душі. Тобто, – це суспільна біда, що стосується тисяч, а то й десятків тисяч людських доль. І хочеться нарешті знати, що переможе здоровий глузд.

Якщо ж подумати про ставлення до навколишнього природного середовища, про екологічну свідомість, про відповідальність і збереження дорогоцінного поліського біорізноманіття, – мають відбутися зміни у суспільстві, в екологічній політиці держави та відношення усіх людей до природних ресурсів планети. Якби ж то…

Аматорські фото, що додаються, відображають лише малесеньку часточку екологічного лиха, що так нещадно губить природу Полісся.

Також, на фото зображено, як висівають сосну у спеціально пошитих мішечках, щоб у подальшому сіянці вкоренилися на порушених землях.

Віра Шашук

Залишити відповідь