Хто не бачить за деревами лісу.

17/05/2015

Ілюстрацією до цієї публікації редакція спробувала відобразити той хаос, який може виникнути в наших лісах, якщо, приміром, доглядом за ними перестануть займатися такі державні підприємства як Славутське лісове господарство. Бо його кризові менеджери у найважчі періоди становлення України як Незалежної держави ніколи не опускали рук, не хилилися під вітрами перемін, а трималися корінням за рідну землю і знаходили вихід із найскладніших обставин. Про це ми писали не раз на сторінках нашого тижневика, якого лісівники жартома називають «Дзеркалом Славутчини». Сьогодні розмова про інше…

Останнім часом в Україні знову заговорили про можливу приватизацію лісів. Подумати тільки, в державі важка економічна криза, оскаженіло зростають тарифи на комунальні послуги – газ, тепло, воду, електроенергію. Безконтрольно дорожчають ліки і продукти. Та й навіть пенсії урядовці для порятунку держави в наших людей «понадкушували», або й забрали зовсім (хоч жоден закон зворотної сили не має, і в суспільстві це викликало неабияку напругу!). Вкінці-кінців, уже більше року держава наша живе і ледве дихає в стані війни…

А комусь аж свербить загарбати у свої володіння ще й таке національне багатство України як ліси! Ось і запускають свої щупальця зусібіч на репутацію лісгоспів, допоки що державних підприємств. Й зовсім не дивно, що знову почастішали звинувачення лісівників у незаконному вирубуванні лісів, нищенні природи, у безгосподарності та безвідповідальності, які, мовляв, тільки те й роблять, що ріжуть і рубають «живий» ліс, посягають навіть на його природні заповідні масиви…

Скидається на те, що потенційні прихватизатори лісових насаджень України подекуди використовують у регіонах для таких нападок на лісівників громадськість. Бо почастішали офіційні звернення її до правоохоронних органів, у яких активісти обурюються «незаконністю» вирубок, споживацькою психологією працівників лісгоспів, їхньою безгосподарністю та недбайливістю.

Саме це й спонукало нас днями напроситися на відверту розмову з директором державного підприємства «Славутське лісове господарство», депутатом районної ради Віктором Вікторовичем САПОЖНІКОМ, який уже першою своєю фразою поставив нас одразу в тупик.

– Як ви думаєте, якби в Україні безконтрольно вирубувалася й вивозилася з лісів деревина, то чи залишалася б лісова галузь у складний період фінансової кризи однією із найстабільніших в державі? – прозвучало руба його запитання, яке, здавалося, не потребувало ще якихось коментарів.

Але ми, журналісти, народ прискіпливий і надокучливий – нам не тільки виробничі показники подавай (Славутське лісове господарство за обсягами виробленої та реалізованої продукції, створенням лісових насаджень та рівнем продуктивності праці багато років поспіль є одним із найкращих не тільки на теренах Хмельниччини, а й України). Аргументи організованого господарювання підприємства в створенні та збереженні лісових насаджень, а, відповідно, і в заготівлі лісопродукції з метою її реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, ми вирішили пошукати в… лісі, хоча б на території Ташківського лісництва.

Отож, попросили Віктора Вікторовича показати на місцевості «сліди» ощадливого і раціонального лісокористування та лісовідтворення. Незважаючи на холодний весняний дощ зі снігом, вирушили до лісу… А після тривалого екскурсу порубами, молодими й трохи старшими за віком посадками сосняку, що розкинулися поряд із 80-90-річними височенними соснами, наче щоглами парусів, ми вкотре осмислили, здається, не тільки надто відповідальну місію лісівників на нашій благословенній Богом землі, а й сенс людського життя.

Бо ж дерева в лісі – як люди. У них, за словами Віктора Сапожніка, свої особливості та примхи, своя вікова ієрархія і свій, даруйте, стан «здоров’я».

– Ми не можемо працювати так, як діють аграрії: садити ліс, а через певний час вирубувати, – каже переконливо директор лісгоспу. – Подивіться, на 50-60-річні соснові ліси (а насадження саме сосни в нашій зоні займають понад 70% лісових угідь). Вони дуже похмурі, в них багато підстилки, сучків. А ще вони пожежонебезпечні, та й не можуть протистояти буревіям чи негоді. Саме тому ми залишаємо між ділянками лісових масивів оці високі захисні смуги стиглого і навіть подекуди перестійного лісу. Щоправда, його відсоток у загальному обсязі насаджень в нас незначний – 11,2%. А запас деревини в межах лісгоспу складає 5740 тисяч кубічних метрів.

Тим, що вирубки в лісових масивах Славутського, як і всіх інших лісгоспів України, регулюються й погоджуються Державним лісовим агентством, Державною екологічною інспекцією, контролюються державними аудиторами, нас, скажемо чесно, Віктор Сапожнік не здивував. А от про плату за користування лісовими ресурсами, за кожен кубометр(!) зрубаного лісу ми раніше чомусь не писали. Хоч цифри навіть одного 2014 року, наприклад, нас просто вразили. У державний, обласний та місцевий бюджети від Славутського лісгоспу торік, внаслідок такого планомірного господарювання, надійшло майже 4,5 мільйона гривень! А всього податків та інших платежів – 11 мільйонів!

– Якби ми своєчасно не використовували запаси стиглої деревини, то держава втрачала б цінний ресурс для свого розвитку, для наповнення державної казни, задля чого, власне, і функціонують такі лісові господарства, як наше, – каже Віктор Вікторович. – А що стосується забезпечення робочими місцями людей, то це в теперішній час особливий пріоритет. Скажімо, в нашому лісгоспі трудиться нині менше 200 працівників, а якщо врахувати всіх суміжників та партнерів, які так чи інакше пов’язали свою діяльність із використанням лісових ресурсів, то й до 700 чоловік зайнятого населення набереться.

Перед обличчям сучасних викликів, як ми зрозуміли зі слів керівника лісгоспу, колектив Славутського лісогосподарського підприємства не спасував – він бо уже багато років працює без будь-якого цільового державного фінансування, за власні кошти провадить раціональне невиснажливе лісокористування, обмежуючи площі рубок стиглого і перестійного лісу 260-265 гектарами в рік із загального лісового масиву, що сягає майже 24 тисячі гектарів. Якщо сказати популярніше, то на одну і ту ж ділянку лісу славутські лісоруби практично заходять аж через 80 років. Кого здивує ця об’єктивна інформація, директор лісгоспу запрошує ознайомитися з величезним архівним матеріалом за ось уже 79 років існування підприємства. Усі карти лісу, схеми вирубок і насаджень тут – як на долоні!

Отож, кричати про те, що ми в славутських лісах усе втратили і геть усе занапастили – це, по-перше, необ’єктивно. Та й, певно, недалекоглядно. Адже щорічно в наших лісах «приростає» 105 тисяч кубічних метрів деревини, а вирубується не більше 90 тисяч. Це підраховано достеменно (уже декілька років як в Україні впроваджено Єдину систему електронного обліку, що передбачає суворий контроль вилучення деревних матеріалів на всіх етапах). А ще цей матеріальний резерв обов’язково поповнюється завдяки постійному оновленню лісових насаджень. І якщо лісистість Славутчини нині на третину вища, ніж в середньому по Україні (складає вона понад 21%), то це тільки тому, що з року в рік працівники лісгоспу, залучаючи до спільної справи громадськість, особливо підростаюче покоління, висаджують більше півмільйона(!) сіянців, закладають до 120 гектарів нових лісів.

Кажуть, в Європі такий показник як «лісистість» взагалі не передбачається. Європейські та інші держави не мають програм та визначень оптимальної лісистості. Та й в Україні, як на наш погляд, термін «лісистість» має більше відношення до екологічного середовища, в якому ми живемо і в якому доведеться колись жити нашим дітям. Ось вам і ще одна благородна місія лісів!

– Як кажуть, настане час – не стане і нас. А ліси зостануться! – усміхається Віктор Вікторович. Й справді, не секрет, що сучасні природоохоронці часто називають головною екологічною проблемою в Україні відсутність самої природи. На щастя, Славутчини це поки що не стосується! Можливо, звучить це дещо й схоластично, але придивімося ближче, що ми залишаємо після себе.

Ми не стали запитувати директора лісгоспу В.В.Сапожніка, яким є мобілізаційний ресурс підприємства на випадок таких тяжких випробувань, що нині переживає Україна на Сході (його колектив передав армії понад 100тис грн благодійних коштів, за що отримав грамоту-подяку командира Петра Скиби, яку особливо цінує). Більше говорили про налагоджені ділові канали збуту деревини на внутрішньому і європейському ринку. Зокрема, з партнерами Угорщини, Словаччини, Австрії, Німеччини та ряду інших країн ця співпраця триває ось уже майже два десятиліття!

– Вони закупляють у нас здебільшого дров’яну сировину, якої у славутських лісах є вдосталь, але яку ми у себе ще не навчилися сповна використовувати, – каже Віктор Вікторович. – Лише тепер у нас державники почали вести мову про альтернативні джерела теплопостачання… А от в Австрії уряд уже виділяє своїм громадянам по 2 тисячі євро для встановлення котлів на деревному паливі, по 500 євро – на аналогічні пічки. І чи буде в Україні стимулюватися інтерес людей до використання власних ресурсів? Чи спалюватимуться, зокрема, сухі рештки лісу в наших котельнях? Це питання не тільки економіки, а й часу.

Дуже хотілося б і лісівникам, і всім нам, свідомим громадянам України, аби наші законотворці та урядовці не витали в хмарах, мислили й діяли не за принципом «розділяй та владарюй», а опустилися на грішну землю і подбали про те, щоб вона не стала спустошеною чи випаленою. А ще – доводили до логічного завершення добрі наміри.

– Ось, наприклад, уже майже два роки минуло, – каже В.В.Сапожнік, – як у нас теоретично в державі було створено Національний природний парк «Мале Полісся». Із лісових насаджень Славутського лісового господарства до нього ввійшли три лісові квартали, всього 3,5 тисячі гектарів (без вилучення із ресурсу лісгоспу). Чому теоретично? Бо практично державою ще й досі не визначено чіткі межі «Малого Полісся» на нашій території. Хоч і створена та діє його дирекція. В зв’язку з цим, як мовиться, ще й кіт не валявся, а на адресу трьох сусідніх лісгоспів – включаючи ще й Шепетівський та Ізяславський – від громадськості звучать гнівні звинувачення, що «більшість лісових масивів, у яких здійснюється сумнівна вирубка, є землями Національного природного парку «Мале Полісся». Але ж це явно не відповідає дійсності.

Віктор Вікторович готовий (і уже зустрічався з багатьма громадськими активістами!) надати об’єктивну інформацію щодо результатів господарювання в славутських лісах. І нагадує, що лісгоспу на Славутчині належить лише 70% державних лісових насаджень. Інші відносяться до військового відомства та комунальної власності. А до них підприємство не має жодного відношення. Звичайно, пересічним громадянам важко розібратися, хто і де в лісі господарює. Та й для них це не головне. А для лісівників – це, як мовиться, основа.

– Звісно, проблем у нас також вистачає, зокрема, з охороною лісів від пожеж (на що лісгосп виділяє щороку біля 500 тисяч гривень!). Але і європейці в більшості своїй довіряють господарювати в державних лісах таким державним компаніям і підприємствам, як наше, – сказав на завершення розмови «Відмінник лісового господарства України» Віктор Сапожнік. – Тож якщо хтось прагне підвести свої інтереси до негайної приватизації лісів України, то ми, лісівники, категорично проти цього. Можливо, нагальніше зробити це з виробничою базою лісгоспів, де ми раніше займалися непритаманною для нашої головної справи діяльністю. Нині ця база стала подекуди для лісгоспів тягарем. Але не можна приватизовувати лісів! Бо вони, згідно з Конституцією та Лісовим кодексом України, є об’єктом права власності українського народу. А це для нас – святе!..

Спілкувалася Віра Мальчук.

Залишити відповідь