Створення нових лісів — справа творча

17/05/2015

Велика цінність лісів, як для народного господарства так і для людей незаперечна, оскільки вони виконують важливі соціально-економічні і екологічні функції і є джерелом багатьох видів продукції: від деревини до грибів і ягід. Проте ліси є важливими не тільки для людей, ліси є місцем оселення багатьох видів тварин і рослин, зокрема рідкісних і зникаючих. Для забезпечення оптимальної лісосистеми і сталого ведення лісового господарства в наш час, наряду з лісовідновленням, щорічно нарощують обсяги лісорозведення, тобто створення нових лісів на територіях, на яких раніше вони не проростали. Щоб новостворені ліси і в майбутньому продовжували надавати різноманітну продукцію і виконувати властиві їм функції, необхідно максимально уваги приділяти проектуванні і посадці нових лісових культур — першоджерела майбутніх лісів. П`ятдесятилітній період роботи і лісовому господарстві і значний досвід посадки лісів в різних кліматичних зонах України, дають мені підставу, не претендуючи на на істину в останній інстанції, поділитися своїми міркуваннями.

Найперше: необхідно підняти рівень механізації лісокультурних робіт, а звідси – і якість посадок. До цього спонукають самі землі, які нам останнім часом передають під заліснення. В 60-70-ті роки минулого століття, коли велись масштабні роботи зі створенню захисних лісонасаджень, нам передавались лише яруго-балкові площі з діючими ярами, або крутосхили з проявами ерозії. Тоді в умовах складного гористого рельєфу Придністров’я зони діяльності Ямпільської ЛМС ми домагались до 70% рівня механізації, адже щорічний обсяг посадки сягав 900 га. Зараз нам передають малопродуктивні в сільськогосподарському відношенні землі, які раніше в основному оброблялися, або тракторопрохідні, незначної крутизни схили. Прикро дивитись, як часто на відносно рівних лісокультурних площах з попередньо нарізаними на них борознами плугом ПКЛ-70, збирається чисельна толока дорослих та школярів і під меч Колесова висаджують сіянці, або кидають під лопату жолуді. Робота важка, малопродуктивна і неякісна. Таку роботу значно дешевше, краще і головне в стислий строк виконав би агрегат в складі трактора і лісосаджальної машини. Але для цього необхідно мати добре підготовлений грунт, по цілині і плужних борознах лісосаджальна машина не посадить. Ще більш добре підготовленого грунту потребують для приживлюваності і подальшого росту молоді посадки. Для цього найпростіше за рік до посадки наорати тракторні смуги і провести за ними догляд за системою літнього пару.

Щоб створені лісонасадження були довговічними, біологічно стійкими, в майбутньому мали ознаки справжнього лісу, лісові культури необхідно створювати змішаного типу, за участю головної породи, супутніх порід і обов’язково кущів. Найбільш практична схема для культур дуба звичайного, коли дуба – 50%, супутніх порід – 25%, кущів – 25%, при цьому ряд дуба має чергуватись з рядом супутніх і кущових порід.

При лісорозведенні головними породами також вважається сосна звичайна і акація біла. Але якщо є елементарні умови, перевагу необхідно надавати культурам дуба. Прийнято висаджувати культури сосни із буферними протипожежними рядами із листяних порід на сухих бідних грунтах, а акацію – на грунтах з проявами ерозії. Участь кущових порід в останніх дуже бажана. Як на мене, недопустимо створювати чисті культури дуба, в тому числі із дуба червоного. Термін переводу таких культур в лісопокриту площу підчас важко визначити. Через пошкодження зайцями, які дуже полюбляють молоді пагони дуба, недобросовісні догляди такі культури довго «сидять»і їх з бур’янів не видно. Коли посадки дуба перемежовані рядами супутніх і кущових порід, через 4-5 років на площі добре проглядаються ряди супутніх порід, за ними тягнуться молоді дубки, і площа вже має ознаки посадок молодого лісу.

З метою використання в майбутньому недеревної продукції лісу, створення кормової бази для диких тварин і птахів необхідно обов’язково в культури висаджувати дикорослі плодові і ягідні породи. При цьому необхідно враховувати, що більшість плодово-ягідних видів низькорослі і світлолюбиві. При вкрапленні їх в посадки окремими місцями вони попадають під полог лісу, не цвітуть, не плодоносять і швидко всихають. Буде правильним, коли їх вводити в культури окремими рядами, групами і висаджувати на узліссі по периметру лісокультурної площі. Асортимент плодово-ягідних деревних і кущових порід можна застосовувати дуже широкий. Проблема в тому, що в сучасних розсадниках він не завжди є. На жаль, минув час, а із ним добра традиція, яку варто було б відновити, коли в лісництвах, наряду з основними розсадниками, кожен лісник в своєму обході утримував на 2-3 сотках індивідуальний розсадник. Перевагу в ньому надавали вирощуванню цінних порід, небажаних в основному розсаднику через те, що вони давали мертві посіви. В першу чергу, це такі породи як гордовина, калина, глід, ліщина, дерен (кизил), шипшина, ялівець звичайний, береза, вільха, шовковиця і деякі інтродукти.

Індивідуальним розсадникам приділялась підвищена увага, показники вирощування посадкового матеріалу включались в підсумки тодішнього соціалістичного змагання і матеріально стимулювались.

Вирощений в індивідуальних розсадниках цінний посадковий матеріал вводився до складу лісових культур, що значно збагачувало породний склад і цінність нових лісів. Крім того, це підвищувало у лісової охорони професійний інтерес до лісогосподарської справи. Окремо хотілось би сказати за культури дуба червоного, яких, як на мене, багато створюють при лісорозведенні.

Думаю, що довгий час культивації таких культур дав змогу пересвідчитись лісівникам в тому, що дуб червоний не є лісоутворюючою породою. Через велику конкурентну здатність з ним не уживається жодна із наших деревних і чагарникових порід. Під його пологом не утворюється характерний для лісу грунтовий трав’яний покрив, не ростуть гриби. В зрілому віці посадки дуба червоного скоріше носять ознаки плантації, ніж лісу. До того ж дуб червоний на бідних грунтах з глибоким заляганням грунтових вод росте значно гірше, ніж наші корінні породи.

Виходячи з досвіду, я би визначив місце дуба червоного в прибережних водоохоронних смугах. На наносних, добре зволожених грунтах річкових долин, по берегах водойм він росте як швидкоростуча порода, утворює стійкі насадження, які добре виконують водоохоронну функцію і в додаток ще й гарні в декоративному відношенні.

Якщо говорити про складову успіху лісокультурної справи, то я б на перше місце поставив би строки посадки. Беззаперечно, кращим часом для садіння дерев і кущів є рання весна, коли грунт містить багато вологи, поступово підвищується температура грунту і атмосфери, інтенсивно росте коріння дерев. Осінні посадки лісу після опадання листя ризиковані, хоча за певних кліматичних умов вони можуть бути вдалими. Недопустимо висаджувати лісові культури в кінці квітня, у травні, коли почалася вегетація деревних і кущових порід.

Останнім часом в періодичних виданнях часто попадаються публікації про Дністровську ГЕС, при цьому завжди згадується, що вона знаходиться в мальовничому місці, де широколистяні ліси, що густо вкривають лівий берег Дністра, в поєднанні з водним простором утворюють неповторний пейзаж і таке інше. Це зараз так. А сорок років назад, коли тільки починали рити котлован під майбутню ГЕС, тут була «безмірна і пуста, і дика площина». Вірніше – затяжний крутий схил, ледь вкритий трав’яною рослинністю з частими виходами корінних кам’яних порід на поверхню. Через виражену південну експозицію схилу і підвищення сонячної інсоляції тут раніше дозрівала і висихала земля. За таких умов Мурованокуриловецька лісомеліоративна дільниця, яку мені доводилось очолювати на той час, широко практикувала завезення посадкового матеріалу пізньої осені, безпосередньо на лісокультурну площу. В захищених від вітру місцях сіянці належним чином прикопувались і укривались в траншеях. На наступний рік, використовуючи теплові вікна, характерні для лютого і перші проблиски весни, висаджували великі обсяги культур. Як правило, такі ранні посадки засипались снігом, проте приживлюваність і подальший ріст культур тут були відмінними.

Не менш важливою складовою успіху лісокультурної кампанії є чітке дотримання на перший погляд простих, але дуже важливих агротехнічних прийомів створення культур. Навіть незначні порушення правил викопування, перевезення, тимчасової прикопки на лісокультурній площі, підготовка посадкового матеріалу до висадки дуже суттєво впливають на приживлюваність лісових культур.

Хотілось би звернути увагу на один важливу деталь лісокультурної компанії, якою досить часто нехтують. Вона зводиться до того, що після закінчення посадки, на другий день, відповідальні за посадку повинні ретельно обстежити лісокультурну площу. В цей час можна виявити значні недоліки, допущені при посадці і організувати роботу для їх ліквідації. Це окремі ряди з не зажатими належним чином сіянцями, залишені відкритими пазухи від посадки мечами, через які йде пересихання кореневої системи культур, окремі високі посадки з частково заробленою в грунт кореневою системою сіянців.

На жаль, в більшості випадків таке обстеження проводиться в період технічної прийомки лісопосадок, коли вже пізно що-небудь поправляти і залишається тільки планувати дуже неефективну і невдячну роботу по доповненню культур.

Верби над водою

У розподілі водних ресурсів природа не була щедра до Крижопільщини. В нас немає великих річок та інших значних водойм. Гідрографічна мережа району представлена невеличкими річками з яких найбільші Марківка, Бережанка, Берладинка; ставками, чисельними струмками і джерелами. Всі вони складають велику складову частину навколишнього середовища, є основним постачальником води для побутово-господарських і технологічних цілей, мають значне естетичне і оздоровче значення. Загалом значення води важко переоцінити, одним слово вода — це життя.

Останнім часом стан водних ресурсів в Україні і окремих її регіонах викликає тривогу громадськості. Актуальне це питання й для нашого району. Сучасний стан наших малих річок, струмків, джерел такий, що їх необхідно всесторонньо оберігати, по-господарськи дбати про їхню чистоту і повноводність.

Основним природним фактором захисту водойм є зелені насадження. Вони попереджують поверхневий стік, чим запобігають замуленню водойм твердими частками зливу, зміцнюють береги, сприяють зменшенню поверхневого випаровування.

З метою створення водоохоронних посадок для кожної річки, водойми виділено прибережні смуги. Роботи із заліснення прибережних смуг ведуться ще з 80-х років XXIст. Проте на сьогоднішній день ця важлива природоохоронна робота виконана лише наполовину. Для покращення ситуації необхідно в період цьогорічної весняної акції «Майбутнє лісу у твоїх руках» силами ДП «Крижопільський лісгосп», Крижопільського агролісу, шкіл, громадськості провести роботи з максимального заліснення прибережних смуг. Найпростіше ті найбільш ефективно заліснення берегів водойм можна провести шляхом посадки на них деревовидної і чагарникової верби, або лози.

Верби над водою завжди створюють єдиний ансамбль, вдало доповнюють одне одного. Техніка посадки досить проста. Для цього використовують вербові гілки і живці лози. Довжина вербових гілок має бути 60-70 см, діаметр 3-5 см, довжина живців лози 25-35 см, діаметр 0,8-0,15 см. Саджають вербові гілки та живці берегами водойм в найбільш зволожених місцях. Причому перший ряд створюють по лінії зрізу води із лози, далі йдуть два ряди верби. Дотримуються відстані в ряду для живців — метр, вербові гілки висаджують в ряд через півтора метра. Ширина між рядками — два метри. Підготовку посадочних місць виконують за допомогою металевого прута або лома на глибину для живців 30 см, для вербових кілків — 60 см. Забивати вербовий кілок в грунт не бажано, оскільки при цьому вони пошкоджуються. Дбайливо посаджена верба вже першого року може дати до двох метрів приросту. А пройде кілька років і на місці посадки виросте справжній ліс. Він не тільки захищатиме водойму, а й створить затишок для відпочинку людей, збагатить в цілому місцеву природу.

Сім`ю врятувала куріпка…

Минав третій рік з часу мого направлення після закінчення лісогосподарського факультету Української сільгоспакадемії (сьогодні – Національний університет біоресурсів і природокористування України) в цей степовий край півдня України для роботи в лісовому господарстві. Як виявилось на місці, ні лісу, ні лісового господарства тут не було. Все це треба було ще створити. Воістину, за аналогією зі святим письмом: спочатку було слово, і це слово було ліс.

Початок трудової діяльності був досить успішним, що вселяло оптимізм і сподівання на краще. За короткий строк вдалось за спрощеною схемою прийняти до складу держлісфонду майже 7000 гектарів землі, умовно придатної для лісорозведення. В основному піски, яруго балкові площі і незначну кількість розладнаних байрачних лісів. За хорошого фінансування і матеріально-технічному постачанні закінчувалось будівництво типового лісництва. Хоча з труднощами, але трудовий колектив формувався. Набутий довгими роками скитання казармами і гуртожитками досвід спілкування з людьми допоміг швидко познайомитись і знайти необхідні контакти з чиновним людом районних управлінь. Сприймали мене ту доброзичливо, іронічно, поблажливо ставились до мого прагнення завжди говорити українською мовою. І хоча поча плечі називали Бандерою, проте охоче запрошували на різні «заходи», часто з виїздом на природу. Після них тріщало в голові, а сімейний барометр зашкалював на бурю.

Однак, виконання перших і чималих планів зі створення захисних лісонасаджень показало, якою нелегкою справою є справа посадити і довести до стану лісу молоді посадки. Бракувало власного посадкового матеріалу, приходилось його вишукувати і звозити з усіх світів, при цьому порушувались норми встановленого районування. В процесі транспортування і перевалок посадковий матеріал підсихав і значно втрачав в кондиції. Катастрофічно не вистачало робочої сили для догляду за лісовими культурами. В краю промислових гігантів і високотехнічного сільського господарства, куруючись галузевими нормами і розцінками важко було залучити людей до цієї роботи. Власне, людей не затребуваних на місцевих виробництвах, тут було багато, народ в основному любив прикладатися до пляшки, тому організувати з ними роботу було важко. Виявилося – ще важче було оберігати лісові культури від варварського до них ставлення. Молоді посадки потерпали від частих підпалів, безцеремонного випасу худоби, а на межі з полями часто пошкоджувалися наїздами і розворотами сільгоспагрегатів.

Важко було знайти порозуміння і підтримку з керівництва району. Всесильний перший секретар з самого початку рішуче відмежовувався від проблем становлення лісового господарства в районні. «Питання лісу, це питання райвиконкому, і з ним до мене не звертатись», – був його безапеляційний вердикт. Голова райвиконкому Інгістов Олексій Отарович, уродженець привольних степів Поволжя, ліс не любив і відкрито ігнорував високі урядові постанови з боротьби з вітровою і водною ерозією. От і сьогодні вже вкотре мої відвідини до нього закінчилися нічим. На моє настирливе домагання отримати ділянку землі під лісорозсадник голова роздратовано кинув: «Не нужны Вы нам здеся со своим лесом». Щоб врятувати так невдало розпочатий день, вирішити поїхати на один з лісових обходів, завершити вже запізнілу технічну прийомку весняних посадок. Цей обхід був найбільш віддаленим і неблагополучним. З початку року тут прийшлось за пияцтво звільнити двох лісників. Третій, прийнятий лісником, майор хімічних військ у відставці, людина з претензією на високі морально-духовні якості, в найбільш непідходящий період розради вирішив пошукати у пляшці. Прийшлось спільними зусиллями завершувати посадки в обході. Час було втрачено, новостворені лісові культури підпали під велику засуху і пилові бурі, яким вони не могли протистояти. Вже перші оглядини підтвердили мої найгірші сподівання. Яруго-балкова площа, списана по горизонталях наорними тракторними терасами, скидалась на сегмент величезного природного амфітеатру, розірваного на сектори діючими ярами. Внизу, у вибалинку, виднілась рама покинутої лісосаджальноїї машини, яка уже встигла буйно зарости всюдисущою амброзією… Висаджені на трасах сіянці листяних і кущових порід вже на початку розпускання під дією засухи пожухли і перспективи не мали. Шкода було дивитись на змарновані великі затрати і старання, це пригнічувало і без того не кращий настрій. Природа в цей час також імпонувала моєму стану. Через запилену від нещодавніх пилових бур атмосферу ліловий диск сонця з таким же ліловим ореолом світив скупо і непривітно. Рвучко посилювався південно-східних вітер. Затихло звичне сюрчання коників в траві, і десь поділась працьовита метушня мурашні. Насувалась пилова буря. «Беда, барин, буран!»,– чомусь спливли в пам`яті пушкінські рядки. Потрібно було покидати цю відкриту всім вітрам балку. Проте нікуди не хотілось поспішати. Не все ладилося в сім`ї. Молода ще мало досвідчена в сімейних справах дружина, старалась налагодити і покращити сімейний побут, не все їй вдавалось. Хворіла дитина, і вона не досипала ночей, сердилась, що мене постійно немає вдома, і взагалі, від мене ніякої допомоги не отримує. В душі я відчував її правоту, проте чомусь мене це тільки злило. Ще на такі нещодавно гармонійні сімейні стосунки находила тінь роздратування і неприязні.

З важкими, невеселими думками йду верхньою межею балки до залишеного мотоцикла. Раптом з під моїх ніг різким криком і гортанним клекотом вискочила куріпка. Глянув, а біля моїх ніг в примітивному приземку куріпчине гніздо з виводком, який, очевидно, щойно з`явився на світ. Куріпченят було багато,їх тісне скупчення нагадувало перекинутий догори кошик квітучого соняшника. З цікавістю взяв і став розглядати одне з виводка. На долоні сиділо і безучасно дивилось на мене зовсім маленьке золотисто-жовте з темними поздовж спинки смужками курчатко. За своїми розмірами і формою воно нагадувало кулько з настільного тенісу. Захотілось взяти ще одне. Але що за диво – гніздо виявилось пустим. Неможливо збагнути, як в одну мить виводок зумів розсипатися з заховатися на цій пустій, ледь прикритій потухлою травою площині. А в цей час куріпка з криком відчаю і тривоги, черкаючи розгорнутими крилами землі, то наближаючись впритул, то віддаляючись, кружляла навкруги мене. Сіре пір`я на ній настовбурчилося і відкривало спіднє темно-червоне опушення. Нараз мені здалося, що з її маленьких рубінових очей імпульсивними бризками сипляться червоногарячі іскри. І в той момент, коли я легенько опускав куріпченя на землю, куріпка підлетіла і добряче клюнула мене в руку. З почуттям провини я поспішив покинути місцину, обітовану куріпкою. Ця незапланована зустріч з куріпкою якось по-особливому мене зворушила. Подумалося, чому в такий критичний момент куріпка одна і поблизу не виявилось її куропата, який повинен був стати на захист своєї родини. Куди подався цей Одісей, що так щедро обдарував куріпку дітьми? І чому сам собі подумки в алегоричній формі відповів: «Ну звичайно, в таку спекотну суху днину він подався в пивне кафе, яке чомусь в цьому безводному краю назвали «Голубий Дунай». Сидить зараз в колі своїх однодумців, поволі тягне пиво з кухля і переможно поглядає на новоприбулих. За столом, в тумані цигаркового диму, підігріта випитим, точеться розмова: про армійську бувальщину, про спорт і власні сумнівні спортивні досягнення, про всяку всячину. «Куропат» почуває себе зручно. Ліниво тягнеться за наступною цигаркою і при цьому хтиво ухиляється над одвічними анекдотами на тему жінок. Непомітно спливає час, додому не поспішає. Але, стоп! При чому цей «гуляка» куропатв. В армії він не служив, пива не вживає, і взагалі, живе по законах, прописаних йому природою, і ,мабуть, не порушує їх. Не інакше, як магія куріпки вплинула на мене, примусила роздвоїти уяву і подивитися на себе зі сторони. Мені стало не по собі. Щось стиснулось в грудях і тонким болем віддало в голові. Згадалося, який раз дружина просила дістати шавлію для купелі дитини, на що я так і не спромігся. А його он стільки синіє на схилі балки. Похапцем нарвав оберемок, кинув в коляску мотоцикла і метеором полетів степовими дорогами додому. Під потужній гул К-750 десь зародилося і почало охоплювати всього відчуття тривоги. В пам`яті відродились нещодавні жахливі оповідки про втечу в`язнів з в`язниці особливо суворого режиму, яка знаходилась в цих місцях. Лиш би встигнути, лиш би не запізнитись, відбійним молотком б`є у скроні відголосок тривоги, змушує вивтискати все можливе з мотоцикла. Зупиняюсь біля воріт і майже біжу на подвір`я. Навкруги все тихо і спокійно. І з хати виходить дружина. Очевидно, за неписаними законами телепатії мій стан не передався їй. Зустрічає мене незвично радо і схвильовано. Лагідна усмішка робить її гарний стан ще привабливішим. Допомогла стягнути з мене запилену куртку і легким подихом літнього вітру провела рукою по спітнілому обличчю. «Не жалієш ти себе, – промовила, – зовсім витіпався на тій роботі». І далі звичне: «Мий руки, сідай обідати». В хаті пахло смачним.

Гончарук Костянтин

Залишити відповідь