Забезпечення збереження біологічного різноманіття НПП «Святі Гори»

24/05/2016

Національний природний парк «Святі Гори» був створений Указом Президента у 1997 році, першим в Лівобережній Україні. Територія парку розташована на півночі Донецької області на мальовничих берегах Сіверського Дінця та займає площу у 40605,5 га. Це не тільки найстаріший, але і найбільший заповідний об’єкт у cхідній половині країни. В наступному році НПП «Святі Гори» буде відзначати своє 20-річчя.

Головні задачі, які ставить перед собою НПП «Святі Гори» – це охорона типових та унікальних природних комплексів; їх вивчення; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних об’єктів; екологічна просвіта. Однією з найголовніших функцій є збереження біологічного різноманіття, насамперед лісового (лісами покрито понад 91 % всієї території).

Свою розмову веду з завідуючим наукового відділу НПП «Святі Гори» Віктором Дьяковим, який працює в парку з першого року його існування.

– Вікторе Анатолійовичу, що змінилося за майже 20-тирічну історію існування парку?

– Відомо, що для Всесвіту 20 років замало, сама Природа змінюється повільно, протягом століть і навіть тисячоліть. Лише під агресивним впливом людства зміни набувають характеру катастрофи. Заповідна справа, як наука та напрямок діяльності, має історію близько півтора сторіччя. Саме стримати процеси руйнування природи, оптимізувати взаємовідношення людини й навколишнього середовища, зберегти, як еталони, ділянки незайманої дикої природи було метою піонерів заповідної справи. Вона актуальна сьогодні також, як була гострою у 19 віці.

Створення в Донбасі, найбільш населеному регіоні держави, заповідної території найвищого рангу дало можливість зберегти ще не зруйновані природні комплекси Придінців’я, ландшафтне різноманіття і, як наслідок цього, різноманіття біологічне – природну рослинність з рідкісними, реліктовими, ендемічними видами флори та тваринний світ, представники якого населяють кожний куточок лісу, кожну грудку грунту, кожне дупло, кожну калюжу. Щоби побачить все це багатство, треба лише затриматись на мить та уважно подивитися навколо…

– Розкажіть про найцінніші види рослинного та тваринного світу, охороною яких опікуються працівники парку.

– Кожний біологічний вид має цінність для природи. Лише з точки зору господарської діяльності людини деякі види вважаються корисними, інші навпаки – шкідниками. Є сенс зараз згадати рідкісні або унікальні види, які характерні для нашої території, для збереження яких важливе встановлення заповідного режиму та інша діяльність наших співробітників.

В НПП виявлені місця мешкання міноги української (Червона Книга України), у джерельних струмках серед старих вільшняків площею менш 20 га вона живе та розмножується і звідти розповсюджується до Сіверського Дінця, роль території парка для її збереження важко переоцінити.

Ми спостерігаємо за популяціями сірої жаби у заплавних водоймах, де вона нереститься. Тут вона зустрічається за межами ареалу. Взагалі на сході зараз ситуація із земноводними напружена через те, що немає великих розливів, які спостерігалися аж у 1998 і 2003 роках. Саме в ці роки чисельність звичайної краковки була найбільшою. Тепер вона майже зникла. Від того, як будуть наповнюватися водоймища після весняних паводків, залежить кількість земноводних.

В заплавних і нагорних дібровах збереглися у невеликій кількості рідкісні види плазунів: лісостепова гадюка і мідянка. Види занесені на сторінки Червоної книги внаслідок переслідування людиною. На піщаній терасі Дінця подекуди зустрічається різнобарвна ящірка – мешканець піщаного степу, який колись тут існував. Для плазунів зростання посушливості клімату навпаки корисне.

– Що можна розказати про охорону птахів? Я чула про унікальну колонію чапель в околицях Святогірська.

– Птахи – це один із самих яскравих проявів життя на нашій планеті. Це мій «коньок», моя вузька спеціалізація – орнітологія – наука, яка вивчає птахів.

Серед представників усіх класів наземних хребетних в абсолютно всіх ландшафтах Землі найбільша видова різноманітність належить птахам. За типом гніздування серед лісових птахів прийнято виділяти наступні екологічні групи: ті, що гніздяться в кронах дерев; що гніздяться в ярусі підросту й підліску; що гніздяться на землі й дуплогніздники. У лісах національного парка зустрічаються представники всіх перерахованих груп, але останні в переліку, найбільш спеціалізовані дендрофіли – дятли, мухоловки, синиці, повзик, пищуха, можуть жити тільки в середньо- і старовікових насадженнях.

Найбільш численні й різноманітні представники ряду горобцеподібні, або, як раніше їх називали – співочі птахи – не менш 50 видів, гніздяться в різних лісових урочищах. Найбільш масовим видом є зяблик, а далі, залежно від типу насадження, ідуть: велика синиця, білошия мухоловка, вівчарик-ковалик, лісовий щеврик. Іноді, як, наприклад, у тополевих стрічкових лісах вздовж Дінця, домінують інші види, але завжди це представники ряду горобцеподібні. Еволюційно це найбільш молода й досконала група хребетних. Причому їх становлення в процесі розвитку тваринного світу пов’язане саме з лісами. Це – діти лісів. І в лісових ландшафтах вони домінують як по видовій різноманітності, так і по чисельності.

На вкритих лісами територіях НПП, крім представників ряду горобцеподібні, зустрічаються птахи ще не менш 16 рядів. Ми зараз назвемо лише деякі, чиє життя так чи інакше пов’язане з деревною рослинністю або лісовим середовищем. Всього у «Святих Горах» зустрічається більше 200 видів птахів.

Лелекоподібні у більшості мешканці водно-болотних угідь, проте багато хто з них улаштовують гнізда на деревах. Дуже рідкісний, типовий лісовий вид – чорний лелека, зустрічається в нашій області тільки під час міграцій. Сіра чапля навпаки дуже звичайна. Ці птахи можуть влаштовувати гнізда й в очеретяних плавнях, і в деревних насадженнях. В урочищі Болото Мартиненкове у великому масиві чорної вільхи в заплаві Сіверського Дінця існує велика, більш сотні гнізд, багаторічна колонія сірих чапель. У колоніях сірих чапель, на окраїнах колоній граків гніздиться нічна чапля – квак. Це дуже обережний і потайливий птах, чиї гнізда знаходяться в лісових заростях або в густих верболозах по берегах рік.

Ряд гусеподібні, представники якого зустрічаються винятково у водно-болотних угіддях, у своєму складі має низку дуплогніздників – качок, що гніздяться в дуплах дерев. Один з таких видів, гоголь, імовірно, раніше гніздився в заплавних лісах р. Сіверський Донець, але зараз зустрічається тільки під час прольоту й зимівель. Хоча його гніздування відоме в низов’ях р. Дніпро в подібних біотопах, і реакліматизація цього виду в НПП «Святі Гори» цілком виправдана. На жаль, зведення старих дуплястих дерев привело гоголя до сторінок Червоної книги України.

Деякі групи птахів майже цілком включені в цей сумний перелік. Так, наприклад, для збереження більшості денних хижих птахів – характерних мешканців лісів Донеччини, потрібні спеціальні охоронні заходи.

Соколоподібні – одні із найвеличніших і могутніх представників пташиного царства. Більшість птахів цього ряду гніздяться саме в лісах і їх благополуччя залежить саме від схоронності останніх. Найбільш масові (хоча таке визначення для цих птахів не зовсім коректно), що гніздяться майже у всіх лісах, у тому числі лісосмугах і молодих лісочках, це звичайний канюк і великий яструб. Перший вид надає перевагу полюванню над безлісими ландшафтами, і його здобич становлять переважно гризуни; другий полює в лісах і найчастіше на птахів.

В останні роки поступово збільшується чисельність «червонокнижного» орла-карлика. Степовий канюк гніздиться в НПП на узліссях нагорних дібров, десь 30 років тому цей птах вважався зниклим в Україні, а у 2003 році під час експедіції ми знайшли перше гніздо в декільках метрах від межі з Харьківською областю…

У деяких випадках факторами, що лімітують поширення виду, є не тип лісонасаджень, а інші – кормова база, шлях розселення виду і т.д. Так, наприклад, орел-могильник, намагається гніздитися поблизу колоній ховрашків, і в цьому випадку він може поселитися навіть у простих за структурою лісосмугах. Для орлана-білохвоста головною умовою гніздування є наявність на території рибних водойм, де птах міг би полювати не тільки на риб, але й на водних ссавців, птахів і рептилій. А от гніздиться він і в заплавних лісах, і в борах, і в нагорних дібровах, і навіть в окремих куртинах лісу серед лугів. Схожий за своєю гніздовою біологією й чорний шуліка, який також намагається оселятися поблизу водойм, де він найчастіше полює, хоча зараз деякі птахи стали патрулювати автомобільні дороги й підбирати загиблих тварин. Ще один лісовий вид – це яструб-перепелятник.

Він полює винятково на дрібних горобиних птахів, живе в лісах і веде потайливий і обережний, особливо біля гнізда, спосіб життя. Сам перепелятник невеликий, розміром з голуба, можливо, тому цей вид зустрічається навіть у деяких міських лісочках.

Совоподібні, або нічні хижі птахи, в лісах регіону представлені трьома видами. Сіра сова гніздиться в листяних лісах долини р. Сіверський Донець, в меншій кількості в байрачних, а зрідка й у штучних лісах, це типовий дуплогніздник. Вухата сова для розмноження користується старими гніздами сорок, сірих ворон, а іноді й інших видів, і тому зустрічається більш широко. Й совка, найменший представник ряду, розміром зі шпака. Совка гніздиться в дуплах дерев, шпаківнях, різних щілинах будівель й частіше інших сов трапляється в містах. Живляться совки переважно комахами і тому обов’язково відлітають на зимівлю в «теплі країни».

Тільки в заплавних лісах, а точніше в цілому комплексі біотопів, ядром яких виступають різні за породним складом ліси, гніздиться «червонокнижний» сірий журавель, вид, що належить до екологічної групи лімнофілів, але зустрічається винятково тут. Комбінація заливних лугів, озер, стариць, вільшняків, заплавних дібров національного парка створює унікальні й, що дуже важливо, малодоступні місця. Саме тому, в такому густонаселеному регіоні як Донбас збереглося гніздове угруповання такого великого за розмірами і рідкісного виду. Напевно, курликання журавлів відомо майже всім людям і саме тут можна почути ці прекрасні звуки природи. Восени журавлі починають збиратися в зграї, готуватися до відльоту і в ранкові часи на лугах, покритих ковдрою туману, можна зустріти кілька десятків цих полохливих і граціозних птахів…

– А що в даний час загрожує тваринному світу національного парка?

На території НПП «Святі Гори» та в ближніх околицях нам було відомо 5 гнізд орлана-білохвоста. Та через зростання фактору непокоєння під час проведення АТО (шуми стрілянини, вибухів, проліт літаків та гелікоптерів над самими кронами дерев) всі гнізда були залишені. Фактор занепокоєння вплинув і на гніздування сірого журавля. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» проліт літаків над заповідною територією не повинен бути нижчим за 2000 м. Та під час гострої фази проведення АТО у Слов’янському районі норми закону були порушені. Порушаються вони і дотепер. На одній ділянці сірі журавлі (представники Червоної Книги) перестали гніздитися. А ось негативний вплив на орла-карлика, чорного шуліку, канюка не було помічено. Стан спокою дуже важливий для охорони міграційного шляху птахів вздовж долини Сіверського Дінця. Тут навесні пролітають багато різних рідкісних та малочисельних видів: хижі птахи, гуси, качки, журавлі тощо . Донедавна не було відомо, що гуменик (родина качиних) пролітає через територію НПП. Та ось 9 квітня було проведено облік, в результаті виявилося близько 4,5 тисячі особин гусей, переважно гуменика. Крім того, більш 60 особин огаря – ще одного рідкісного червонокнижного виду.

Вертаючись до теми біологічного різноманіття Святих Гір, слід розповісти про рідкісних та звичайних чотирьохногих мешканців наших лісів. В останньому виданні Червоної книги України знайшли місце 15 видів ссавців, що зустрічаються в лісах регіону і це не кажучи про регіонально рідкісні види, а їх ще не менш десяти. Найбільше, 12 видів, відносяться до кажанів. Ця група недостатньо добре вивчена, а з урахуванням того, що в якості притулків багато видів використовують старі дупласті дерева й різні будови, досить уразлива. Серед них чимало перелітних видів. Самці нетопира-карлика, приміром, постійно живуть у жарких країнах Середземномор’я, а самки здійснюють щорічні міграції в помірні широти для того, щоб принести й вигодувати тут потомство. Коли в болотах і озерах Придінців’я починають у величезній кількості лупитися з лялечок комарі, дрібні представники кажанів уже отут як отут. У величезних дупластих дубах іноді вдається виявити невеликі колонії вуханя бурого. Цей осілий вид кажанів місцевої фауни широко розповсюджений у лісовій і лісостеповій зонах Євразії. На жаль, він уже став рідкісним у нашій країні.

Із представників ряду комахоїдних особливий інтерес представляє кріт європейський – вид, що живе в природних умовах тільки в заплавних лісах уздовж ріки Сіверський Донець. Цікаво, що більшість жителів плутають крота зі сліпаком і вважають, що саме кріт краде на присадибних ділянках овочі, але це не так. Кріт, як уже сказано вище, комахоїдна тварина, живе винятково в лісах і харчується різноманітними безхребетними, а от сліпак – гризун, широко розповсюджений в області переважно на відкритих просторах. Саме він і є «помічником» при зборі врожаю. До цієї ж групи належать найдрібніші представники ссавців – землерийки. Маленькі, але дуже ненажерливі істоти, усе життя яких протікає в пошуках їжі. Якщо звірок не поїсть кілька годин, то він може загинути. Це пов’язане з їхніми малими розмірами й прискореним обміном речовин. Тому після тривалих дощів на лісових стежках можна знайти багато загиблих тварин.

Звичайний їжак, добре всім відомий, також зустрічається в лісах парку, хоча знайти його можна в різноманітних біотопах. Але, мабуть, найбільш унікальний, на жаль уже вимерлий на території Донбасу, представник даної групи – руська хохуля. Раніше реліктова тварина жила в старицях і озерах у лісах заплави Сіверського Дінця. На межі Донецької й Луганської областей був хохулевий заказник, де ще в середині 20-го століття налічувалося не менш 500 звірків. У даний час без цілого комплексу дорогих заходів відновити цей вид не уявляється можливим.

Ще одна група переважно дрібних ссавців – гризуни. У першу чергу різні види мишей і полівок. Серед них є й декілька винятково лісових видів, таких як руда полівка, лісовий й жовтогорлий мишаки. Їхнє поширення пов’язане із природними листяними лісами. Хоча останнім часом ці види почали зустрічатися й у старих штучних лісах. Найвідомішим і великим представником гризунів, безсумнівно, є бобер. Раніше у межах сучасної території Донецької області бобер був розповсюджений широко, аж до Азовського моря, але ще в 19-му столітті був винищений і тільки через 100 років знову з’явився в басейні Сіверського Дінця.

Білка європейська – також добре відомий вид гризунів. Чисельність цього звірка дуже коливається, то він досить звичайний, то його немає зовсім. Зараз білка знову почала зустрічатися в багатьох лісах уздовж р. Сіверський Донець, навіть в окремих байрачних і штучних лісах. На жаль, не завжди можна простежити – це природний процес розселення чи випадкові випуски на волю окремих особин.

Дивна тварина, що веде сутінковий спосіб життя – лісова соня. Побачити її досить складно. Руденька, розміром зі знайому всім хатню мишку й із шикарним пухнастим хвостом, лісова соня будує в гілках невеликі круглі гнізда, у яких живе й виховує потомство. Іноді, втім, поселяється в дуплах, шпаківнях і навіть поштових скриньках (садова ділянка, де спостерігали це явище, була сильно заросла деревами й виноградом). Цей вид впадає в зимову сплячку. Зустріти його можна в заплавних й байрачних лісах, а також старих садах і парках.

Найбільш різноманітна в лісових угрупованнях фауна хижих, або, відповідно до сучасної систематики, вовкоподібних ссавців. Деякі з них: вовк, лисиця, борсук, ласка, поширені дуже широко й населяють найрізноманітніші біотопи. Винятково лісовим видом є тільки лісова куниця, її поширення пов’язане, головним чином, з лісами в басейні Сіверського Дінця і його приток. Переважно в лісах зустрічаються лісовий тхір, горностай, видра, акліматизований з Далекого Сходу єнотоподібний собака та американська норка, що широко поширилась в річках області. Останній вид, очевидно, став причиною зникнення аборигенної європейської норки. Спеціально американську норку в Донецькій області не випускали і її поява, імовірно, пов’язана з тим, що окремі особини, які тікали зі звірині господарств, знайшли тут сприятливі умови й прижилися, причому так, що в даний час цей вид став цілком звичайним. Авжеж, у силу особливостей своєї біології видра й норка живуть тільки уздовж рік і відповідно заселяють частіше заплавні ліси.

Разом з житлом людини вглиб лісів проникають кам’яна куниця й одомашнені хижаки: собака й кішка. Біля окраїн населених пунктів, на околицях баз відпочинку або місць концентрації неорганізованих туристів вони зустрічаються в чималій кількості. Незважаючи на те, що в теплу пору року ці тварини годуються в основному на стихійних смітниках, вони надають значного негативного впливу на населення різних дрібних хребетних. Серед здобичі кішок доводилося відзначати змій, ящірок, птахів, землерийок, гризунів, навіть молодих зайців. Здичавілі кішки не переносять, як правило, зимових холодів і брак кормів. Собаки ж нерідко поєднуються в зграї й успішно полюють на найрізноманітнішу дичину аж до козулі й кабана. Представляють вони небезпеку й для людини. Їхній негативний вплив на природу включає до того ж здатність переносити небезпечні інфекційні захворювання, у тому числі сказ.

До ряду парнокопитних, або оленеподібних, належать найбільші представники лісової фауни. Найбільшу екологічну лабільність має дикий кабан. Цей вид найчисельніший і зустрічається практично скрізь, у тому числі в зовсім безлісних ландшафтах. Але що у Всесвіті сполучається більш органічно, ніж дуб і свиня? Зрозуміло, що в дібровах дикі кабани присутні завжди. Хоча, у пошуках корму вони нерідко піддають набігам навколишні поля й городи, а найжаркішу пору року проводять серед боліт.

Козуля – граціозний мініатюрний олень, також живе переважно в дібровах. У заплавних лісах національного парку «Святі Гори» зустрічається в невеликій кількості плямистий олень, ще один вид-прибулець, інтродукований із Примор’я в 60-х роках минулого сторіччя.

Лось, найбільший представник родини оленів, здатний існувати у всіляких типах лісу, зберігся в цей час тільки на найбільш глухих ділянках великих лісових масивів. За останні два десятиріччя чисельність лося на південному сході України скоротилася в десятки разів. Факторами, що лімітують, є: занепокоєння в період розмноження й пряме переслідування з боку браконьєрів. Якщо існуюча тенденція збережеться, лось повністю зникне з наших лісів, як колись і, ймовірно, з тих же причин зник тут шляхетний олень.

– Ви дуже докладно розповіли про тваринний світ Святих Гір, а що відомо про різноманіття комах? Які в лісах зустрічаються рідкісні рослини, чим цікавий дубовий гай?

– Різноманітність комах та інших безхребетних зазвичай приблизно у 10-15 разів перевищує різноманітність хребетних тварин на будь-якій території. Наприклад, в національному парку відомо близько 290 видів лише павуків, які добре вивчені співробітником Харківського національного університету Н.Ю. Полчаниновою. На жаль, багато груп безхребетних вивчені недостатньо або зовсім не вивчені через брак фахівців. За даними колег – працівників Харківського та Донецького університетів на території парку та в його ближніх околицях мешкають представники 21 виду безхребетних з числа занесених до Червоної книги України. Найбільш вразливі серед них перетинчастокрилі комахи: джмелі, бджоли, їздці, всі вони дуже страждають від хімізації сільського та лісового господарства.

На території НПП зростають не менш 53 видів рослин, занесених в Червону книгу України: це рябчики менший та руський, зозулинці болотний та блощичний, тюльпани дібровний та змієлистий, рястка Буше, гладіолус тонкий, крокус сітчастий, 9 видів ковили, ряд видів унікальної крейдяної флори, серед яких реліктова сосна крейдяна. Ще близько 150 видів, що охороняються на регіональному рівні: зозулин цвіт звичайний, калюжниця болотна, конвалія звичайна, ряст щільний тощо. Вздовж берегів Сіверського Дінця можна зустріти «червонокнижну» сальвінію плаваючу, жабурник звичайний, глечики жовті. Виключно в нагорних дібровах зростають дуже рідкісні представники орхідей: гніздівка звичайна, коручки чемерникоподібна та темно-червона.

– Які роботи проводяться працівниками парку для збереження лісового фонду?

– Близько половини штату НПП має відношення до охорони заповідного фонду. Ведення лісового господарства жорстко контролюється. Будь-які несанкціоновані вирубки переслідуються в адміністративному або карному порядку. Дуже велика увага приділяється профілактиці та боротьбі з пожежами, що включає проведення ряду дуже витратних заходів: це створення мінералізованих смуг, розчищення лісу, придбання спеціального обладнання. Хоча в умовах степової зони ліси щорічно страждають від пожеж.

Звичайно, ліси потребують так званих санітарних рубок, в результаті яких вони звільняються від насаджень, що пошкоджені пожежами, хворобами, комахами тощо. Таким чином створюються сприятливі умови для росту інших дерев. Для формування якісних насаджень проводяться спеціальні рубки догляду. На ділянках, знищенних пожежами, щорічно висаджується новий ліс, проводиться створення лісових культур. В цьому році створено близько 9 га культур сосни звичайної. Більше, ніж на 20 га, були виконані доповнення соснових насаджень.

– Керівництво парку співпрацює з місцевою владою?

– У влади і національного парку, на жаль, різні інтереси – господарники та природоохоронці дуже часто знаходяться в конфлікті. Ось свіжий приклад – частина території парку, так званий «Дубовий гай», знаходиться у складі міста Святогірськ. Колись у 70-80-роках було створено Святогірське лісопаркове господарство, до якого була передана ділянка старої заплавної діброви. Це унікальний природний комплекс, де збереглися 293 дуба, які досягли трьохсотлітнього віку, 13 дубів мають вік близько 500 років, а один найповажніший дуб має 600-річну історію. На ділянці площею 73,5 га збережено фрагменти заплавних лук, мальовничі галявини, з яких відкриваються крейдяні кручі Святих Гір. Тут зустрічаються щонайменш 17 видів рослин та тварин з числа занесених до Червоної книги України. Вся місцевість являє єдиний ландшафт із заповідною ділянкою Теплинського природоохоронного науково-дослідного відділення національного парку та разом з нею має велике значення для охорони природних комплексів басейну Сіверського Дінця.

Режим господарської зони, в якій наразі знаходиться «Дубовий гай», не є достатнім для збереження унікального природного комплексу. Лісові урочища на узбережжі ріки зазнають надмірного тиску з боку рекреантів, тепер ще додався великий ризик залучення території під будівництво.

У 2015 році керівництво НПП «Святі Гори» виступило з клопотанням про зміну функціонального зонування, яке було задоволено, і вищеназвана територія у 73,5 га переведена із господарської зони в зону регульованої рекреації.

Але інше рішення міськради змінило площу «Дубового гаю» з 73,5 га на 23,5 га, посилаючись на технічну помилку в документах. Тобто, майже 20 років старовікова заплавна діброва вважалась більшою за розмірами, а стала втричі меншою!

Далі – більше! Святогірська міська рада підготувала проект рішення «Про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення у власність земель «Дубового гаю» для індивідуального дачного будівництва» 51 особі, які вважаються учасниками АТО (серед них є навіть жінки), кожному по 0,1 га. Місьвиконком не вважає ці землі цінними, не погодив питання про виділення ділянок ні з Національним парком, ні тим більше з Міністерством екології, що не припустимо!

– Що на Вашу думку треба змінити у законодавстві, щоб уникати таких серйозних, часом злочинних дій? Як покращити ситуацію?

– В Україні діє досить досконале природоохоронне законодавство. Але деякі закони та положення потребують змін. Якщо змінювати Закон «Про природно-заповідний фонд», то всі землі національних парків бажано передавати їм в підпорядкування, повинен діяти більш жорсткий режим контролювання територій, зараз близько 80% площі національних парків знаходяться в користуванні лісгоспів, аграрних, муніціпальних та комунальних підприємств, у них інші задачі, інші приорітети – в результаті виникають спроби обійти природоохоронні справи в угоду іншим. Наразі загальна площа парку розділена на 4 зони: заповідна (господарська діяльність повністю заборонена); зона регульованої рекреації (проводяться екскурсії, екологічні маршрути); зона стаціонарної рекреації (зона відпочинку); господарська зона (входять населені пункти, дороги). З метою вдосконалення охорони площі зон можуть змінюватися. Зараз заповідна зона парку займає лише 6,5 % від загальної площі, нами був поданий проект про збільшення цієї території до 22 %, що становить близько 9000 га найбільш збережених земель (заплава Сіверського Дінця, озера, діброви, колишні заказники). Але перевести в заповідну зону території лісгоспів дуже важка справа, господарники завжди проти.

Треба повернути положення, що землі, які включені до складу НПП, були звільнені від податків, тепер ця пільга відмінена, для керівників господарських структур зник стимул створення на їх землях об’єктів природно-заповідного фонду.

Деякі закони, наприклад, Закон «Про природно-заповідний фонд» та Земельний кодекс України, знаходяться в протиріччі між собою.

Дуже ускладнило роботу природоохоронців скасування територіальних управлінь екології та природних ресурсів в регіонах. Зараз дуже важко стало створювати об’єкти ПЗФ місцевого значення, отримання лімітів на природокористування тощо.

– Які ще заходи проводить парк для забезпечення збереження лісового біорізноманіття?

– Активну просвітницьку діяльність веде відділ рекреації та екологічної освіти. У квітні парк відзначив День птахів та День довкілля, були проведені тематичні лекції, підготовлені стенди з корисною інформацією для відвідувачів. Співробітники НПП працюють над благоустроєм місць відпочинку. Так, в зоні стаціонарної рекреації поблизу селища Ярова була збудована альтанка біля криниці, воду з якої полюбляють відпочивальники. В Богородичанській та Ярівській середніх школах діють шкільні лісництва. Діти можуть долучитися до збереження довкілля та на власному прикладі показати одноліткам значущість і важливість охорони багатств, які подарувала нам природа.

7 липня буде відзначатися День працівника заповідної справи. Ми готуємося до проведення конференції, присвяченої проблемам охорони природно-заповідного фонду.

Парк, не зважаючи ні на труднощі, ні на непорозуміння з владою, ні на нелегку ситуацію в країні, виконує своє основне завдання – збереження та відновлення цінних природних комплексів, біологічного різноманіття, а, головне, своєю діяльністю, своім прикладом, фактом свого існування розширює коло людей, не байдужих до природи рідного краю.

Єлизавета Ковнір

Залишити відповідь