Захисні лісонасадження України — нічийна земля?

24/05/2016

За оцінками фахівців, на кожну тисячу гривень, вкладених у лісомеліорацію, господарства отримують у підсумку в півтора-два рази більше валової продукції, ніж на таку саму суму капіталовкладень, витрачених на інші основні засоби. Чи буде це все після зникнення захисних смуг?

В Інституті лісового і садово-паркового господарства Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП) України разом з громадською організацією “Незалежне експертне партнерство” відбувся всеукраїнський круглий стіл на тему: “Правовий режим полезахисних лісосмуг. Хто реальний господар?”

У роботі форуму взяли участь народні депутати України, відповідальні працівники комітетів Верховної Ради з питань екологічної політики, фахівці МінАПК України, Мінекології і природних ресурсів, Державного агентства лісових ресурсів України, інших міністерств і відомств, представники місцевих адміністрацій степових областей, громадськість, працівники ЗМІ. Які ж обставини спонукали зібратися разом таку численну групу учасників обговорення?

За даними Українського НДІ лісового господарства і агромеліорації, станом на початок 2012 р. на землях, іще не наданих у приватну власність та постійне користування, перебували й перебувають дотепер 318 тис. га полезахисних смуг. На підставі земельних реформ угіддя було передано у приватну власність (паї), а полезахисні смуги, що не підлягали паюванню, залишилися в складі земель запасу або загального користування в розпорядженні сільських і селищних рад. Сьогодні ці понад триста тисяч гектарів є фактично безгосподарними. Для порівняння: це трохи менше лісового покриву (350 га) Вінницької області, що є лісистим регіоном України. На цих величезних площах охорона, догляд і оновлення лісосмуг не здійснюються, через що вони стрімко втрачають свої захисні функції, місцеві жителі вирубують їх на дрова. Нічийна земля…

Залишимо поки що осторонь гострі дебати форуму захисників лісосмуг України і поговоримо про їхню функцію в сільському господарстві та екології в зоні ризикованого землеробства. Плантації, захищені лісосмугами лінійного типу, утворюють агробіоценоз, у якому останні досить сильно впливають на біотичні фактори, а ті у свою чергу — на майбутній урожай сільськогосподарських культур. Розташовуючись по периметру поля, смуги поліпшують агрокліматичні умови, знижують висушування ґрунту, підвищують відносну вологість повітря, чим захищають плантації від весняних приморозків і літньої посухи. Дорожнеча будівництва й експлуатації зрошувальних систем та обмеженість водних ресурсів півдня України різко обмежують площу зрошуваного землеробства. Штучне викликання опадів особливо ускладнене в посушливі роки при безхмарній і вітряній погоді. Тому головним і найбільш перспективним прийомом у боротьбі з посухою і суховіями тут завжди були захисні смуги. Більша частина ріллі розташована в зонах нестійкого й недостатнього зволоження, що негативно позначається на зростанні сільгоспкультур. Найродючіші землі південних областей України при значних енергетичних ресурсах сонячної радіації розташовані в зонах лісостепу й степу. Сприятливий вплив лісосмуг в умовах лісостепу й степу проявляється в ослабленні швидкості вітру та інтенсивності турбулентного перемішування повітря, що сприяє снігозатриманню й зниженню випаровуваності, збільшенню запасів вологи в ґрунті.

З огляду на все це, полезахисне лісорозведення за правильного вибору конструкцій лісосмуг є одним з найвигідніших меліоративних заходів. Меліоративний вплив протиерозійних лісових насаджень, як доведено аграрною наукою, забезпечує середнє збільшення врожаю для озимої пшениці на рівні 15%; соняшнику — 12; кукурудзи на силос — 18; багаторічних трав на сіно — в середньому на 19%. Тому основним завданням круглого столу була спроба законодавчого визначення полезахисних лісосмуг і земель під ними як основних засобів аграрного виробництва.

Які ж думки висловлювали щодо цього? Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства в особі його начальника Богдана Білоуса запропонувало, наприклад, передати захисні смуги державним агромеліоративним підприємствам, як-от “Харківоблагроліс”, і на законодавчому рівні закріпити за ними право користування землею під ними. І, звичайно, передбачати для них щорічне фінансування з держбюджету України та місцевих бюджетів, розробивши при цьому державну цільову програму “Полезахисні лісосмуги України”. Чи потягне Україна чергове “ярмо” з новою армією чиновників та чималим фінансуванням?.. По суті, необхідно створювати нове лісове відомство, що паразитує на худих плечах злиденної держави.

Трохи іншу думку висловила заступник начальника управління відділу розвитку сільської місцевості Запорізької ОДА Людмила Спіцина.

“Лісосмуги колгоспи й радгоспи висаджували в 60–70-х рр. минулого століття за рахунок коштів державного й місцевого бюджетів. Протягом 10 років ми висаджували їх по 250 га щорічно. Сьогодні в області вони перебувають під “юрисдикцією” Держгеокадастру. Якщо простіше, то вони нічийні. У результаті насадження, залишені без догляду, стрімко вирубуються місцевим населенням, старіють, перетворюються на смітники, що загрожує відродженням пилових бур, вітровою і водною ерозією ґрунтів, різким зниженням урожайності. Ми ініціювали передачу лісосмуг державній лісовій галузі, але її керівництво погоджується прийняти їх тільки на певних умовах, а саме: держфінансування процесу інвентаризації смуг і лісовпорядних робіт, придбання спецтехніки для догляду за ними, збільшення штату працівників, фінансування заходів для захисту смуг від шкідників і пожеж, несанкціонованих вирубок. За таких “важких” умов лісосмуги, вже наполовину знищені, невдовзі зовсім зникнуть з краєвидів запорізьких степів”.

Подібні аргументи і пропозиції лунали й від інших учасників форуму. Узагальнено їхня суть така: оскільки захисні лісосмуги є важливим складником єдиного технологічного сільськогосподарського комплексу і незалежно від юридично оформлених на них прав виконують захисну функцію, їх через головне управління Держгеокадастру, з єдиною технічною документацією на всю територію сільських рад, необхідно передати аграріям на умовах сервітуту.

“Вітрова ерозія щорічно поширюється на площі понад 6 млн га, а в роки посухи й пилових бур — до 20 млн га. Чимдалі частіше ці бурі мають не локальний, а зональний характер, як, наприклад, буря 2007 року, що охопила площу 125 тис. кв. км, майже 20% території південної України”, — повідомив завідувач кафедри лісової меліорації та оптимізації лісоаграрних ландшафтів НУБіП України професор Василь Юхновський. — Фермери Дніпропетровської області подали депутатський запит голові ОДА і начальникові поліції у зв’язку з тим, що тотальне знищення лісосмуг на території Синельниківського району розповзається по всіх сільських радах і набуває масштабів масового лиха. “Під сокиру” потрапляють дерева твердих порід — акація і дуб. На місці їх пиляють на дрова, а деревні відходи залишають прямо на посівах озимини”, — резюмував учений.

Негативного резонансу, на думку багатьох присутніх, набув виступ у дебатах першого заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України (ДАЛР) Христини Юшкевич. Позиція керівництва головного лісового відомства України ґрунтується на тому, що нібито необхідно “вивчити ситуацію й безоплатно передати полезахисні насадження у власність сільських рад (громад) і фермерів, але не більше ніж 5 га (в одні руки. — П.Ч.)”. При цьому “нагляд і контроль залишити за ДАЛР”, тобто роль “смотрящого” з функціями жандарма. А ще “внести зміни до Лісового кодексу України, на підставі яких захисні смуги, що примикають до лісових державних масивів (вони сьогодні в найкращому фізичному стані. — П.Ч.)”, віддати… агентству. Тобто весь непотріб — спалене, вирубане на дрова, знищене, перетворене на смітники, розкрадене — передати будь-кому, зняти за “послуги” певну ренту, а собі залишити найкраще і те, що вже давно не належить ДАЛР України.

Підтримати Христину Юшкевич до Києва приїхала начальник Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства Наталія Ревенко, яка слово в слово відтворила з трибуни пропозицію своєї начальниці. Цікаво, як вони уявляють ініціативу селян і фермерів, котрі, потерпаючи від безгрошів’я, тягають борону на плечах, у ролі охоронців захисних смуг на відстані 5–10 км від села, або того, що від них залишилося? Звідки в людей кошти на виготовлення проектів землевпорядження, охорону, оплату робіт з догляду за насадженнями? Кому віддати перевагу серед сотень тисяч пайовиків? Чи не плутають керівні дами дачну земельну ділянку з землею як національним багатством України? Про це вони скромно промовчали. А тим часом, як повідомили авторові в ДАЛР України, лісові підприємства, підзвітні цьому відомству, які вважають себе “збирачем і користувачем усіх лісів українських”, протягом 2006–2025 рр. посадили лише 153 га захисних смуг. Перший заступник начальника Полтавського лісового відомства Олексій Тенянко ще за кілька днів до круглого столу повідомив, що сьогодні в області “гуляють” безгосподарними 15 тис. га захисних смуг з 20 тис. га наявних. Він теж нарікав на те, що “на рівні області в органах виконавчої влади відсутня чітка позиція щодо розпорядника цих земельних ділянок, і це пов’язано з багатьма змінами в земельному законодавстві”. Свою думку заздалегідь у письмовій формі висловили також фахівці Херсонської ОДА і головного лісового відомства області.

За підсумками круглого столу було ухвалено проект рішення. Він складається з багатьох пунктів звернення до Кабміну України, профільних міністерств і відомств, правових служб і нічим не відрізняється від совкових “проектів” 30–40-річної давності, часів “розвиненого” соціалізму. Типовий набір дієслів: “рекомендувати”, “звернутися”, “порушити”, “клопотати”, “погодити”, “просити”, “запропонувати”, “розробити”, “врахувати”, “узагальнити”.

Про біди лісової галузі я пишу майже двадцять років, відвідав багато круглих столів і нарад на різних рівнях, почув багато пропозицій, рішень, узагальнень, звернень, погоджень, але нічого не змінилося. Стало тільки гірше. І цього разу навіть не сумніваюся, що нічого не зрушить з місця.

Ще 15 років тому, подорожуючи як журналіст від Мелітополя з його дивовижними черешневими садами до Нової Каховки з власними виноградниками заводу “Таврія”, а потім — уздовж невеличкого відрізка Північно-Кримського каналу від Таврійська до Армянська, я із задоволенням споглядав сформовану модель ідеального агрогосподарського степового ландшафту, який за багато років у всій повноті показав, якою буває віддача, якщо людина не вбиває природу навколо себе, а дозволяє їй жити і сама живе за її рахунок. Навіть у роки найжорстокіших посух урожаї всіх сільськогосподарських культур тут були вдвічі-втричі вищими, ніж на територіях без зрошення й полезахисних смуг. Загалом, за оцінками фахівців, окупність лісонасаджень надзвичайно висока. На кожну тисячу гривень, вкладену в лісомеліорацію, господарства отримують у підсумку в півтора-два рази більше валової продукції, ніж на таку саму суму капіталовкладень, витрачених на інші основні засоби. Чи буде це все після зникнення захисних смуг?

***

126 років тому науковий світ довідався, що, крім трьох природних царств шведського ботаніка й зоолога Карла Ліннея — рослинного, тваринного і мінерального, є четверте — царство ґрунтів. І цар його, безперечно, чорнозем, захищений лісосмугами. “Презентація” головного багатства тодішньої Російської імперії, до якої входила й нинішня Україна, відбулася 1889 року в Лондоні. Підготували і провели її Василь Докучаєв і його учень Микола Вавилов. А за кілька років відбулася “Полтавська експедиція в Малоросії”, за підсумками якої вчений видав дослідницькі праці в 16-ти томах. Відтоді ведеться промислове “літочислення” захисних смуг у нинішній незалежній Україні. Чи не скінчиться найближчими роками їхня історія?

Та навіть не це головне. Докучаєву вдалося переконати і суспільство, і царський уряд, що “збідніння житниці — діло рук самої людини, яка одного разу грубо порушила природні зв’язки всередині… єдиної, цільної, нероздільної природи”. І 22 травня 1892 року відбулося заснування “Особливої експедиції…”: Кам’яний степ з комплексом заходів, що згодом дістали назву “лісомеліорація”, за лічені роки став чарівним куточком землі. Найдивовижніше в цій історії, що для перетворення голого степу в красивий і родючий лісостеп, загалом, не треба було титанічних зусиль. Видно, пам’ятала ще ця земля, що колись на ній до самого Чорного моря шуміли діброви, а тепер вони збереглися тільки де-не-де. Посадивши дерева, людина просто повернула цій землі дещицю того, що сама ж у неї колись забрала, не думаючи про майбутнє. Чи читають Докучаєва сучасні чиновники від землеробства? Чи вивчають його? Питання не риторичне.

Петро Чечелюк

Залишити відповідь