Тіні забутих нацпарків: лісові скарби

24/05/2016

Збираючись у мандрівку, більшість туристів вирушає до відомих природних пам’яток, які у всьому світі представляють так звані національні природні парки (нацпарки). Так найлегше знайти знайти обширні природні території, облаштовані туристичні маршрути і захоплюючі краєвиди, обрати зручний для себе режим мандрівки серед доступних варіантів. Відомості про існуючі нацпарки знайти досить легко. Їх поширюють туристичні клуби, зелені садиби, інформаційні довідники і ресурси та, врешті, адміністрації самих нацпарків.

Але ми пропонуємо читачам іншу подорож. До нацпарків-примар, яких досі не існує, фотографії з яких поки не заполонили інтернет, природні скарби яких кожен день знаходяться під загрозою зникнення. Ми побачимо унікальність кожного з них, познайомимось з їх друзями та прихильниками, дізнаємось про проблеми територій та фактичні маніпуляції з боку незацікавлених в охороні природних ресурсів сторін. Можливо, цей текст стане для когось привідом прокласти власний маршрут незвіданими лісовими стежками, або ж підштовхне приєднатись до захисників одного з майбутніх парків і боротись за його створення.

Метологічні моменти

Більшість українців, коли кажуть “природа”, мають на увазі “ліс”. Тому наша мандрівка буде присвячена саме лісовим нацпаркам. Ми побачимо, що цінні ліси є у всіх регіонах України, і навіть в тих, що традиційно не асоціюються з лісовими хащами. В той же час, відразу можна відмітити, що найбільша кількість запланованих і не існуючих нацпарків знаходяться на невеликій відстані від столичного Києва: там, де зосереджена найбільша кількість корисливих інтересів, не сумісних з охороною природи. Тому, мабуть, жодного нормально функціонуючого працюючого нацпарку на Київщині досі немає.

Для оголошення національного природного парку необхідно, щоб Президент України підписав відповідний Указ. Такому Указу передує довгий шлях погодження майбутнього нацпарку з усіма землекористувачами території. На відміну від багатьох країн ЄС, де для оголошення природоохоронних територій потрібне лише обгрунтування їх цінності, в Україні з обгрунтування лише починається довга історія боротьби за кожен з нацпарків. Голосіївський ліс у Києві пережив 22 роки такої боротьби, а Гомільшанські ліси на Харківщині – рівно 100 років.

Окрім Указів про створеня, інколи на державному рівні приймаються рішення, що затверджуть списки перспективних майбутніх заповідних територій. От і виходить, що поряд з існуючими нацпарками, є мінімум два види нацпарків-примар: ті, які потрапили в списки перспективних для заповідання, і такі, що взагалі до жодних списків не потрапили і існують лише у заявах аквістів з їх створення.

Про кілька таких лісових парків-примар – наша розповідь. Та досить балачок, попереду у нас довгий шлях через всю країну!

Поліський північ.

Починаємо нашу мандрівку з півночі – поліського краю. Сама назва “Полісся” вже містить в собі ліси і це не випадковість – тут складно знайти населений пункт, не оточений лісом. На Поліссі вже зараз створено кілька національних парків. Проте жоден з них не є відповіддю на питання «куди б поїхати до глухого поліського лісу?», адже всі вони є розміщені в заплавах великих річок, у болотах або мережах поліських озер. Жодного саме лісового нацпарку на Поліссі, як не дивно, досі не створено. Причиною цьому є, в більшості випадків, господарські інтереси до запасів деревини. Жоден природний ландшафт не є таким привабливим для використання настільки різними суб’єктами одночасно, як ліс.

Дніпровсько-Тетерівський. Парк-символ повалення режиму Януковича

Нещодавно Дніпровсько-Тетерівське лісове господарство було закритою територією для полювань найвищих державних чиновників. Останнім з них став екс-президент Янукович, з яким досі у багатьох асоціюється сумнозвісне “Сухолуччя”. Це і є майбутній нацпарк. Він охоплює великий лісовий масив у межиріччі Дніпра й Тетерева із планями річки у гирлі. Для високопосадовців ліс тут десятиліттями берегли нерубаним, а диких тварин підгодовували і навіть спеціально розводили. Проте, після зміни влади, Державне управління справами при Президенті України не поспішає завершити розпочату ще у 1980-х роках справу створення тут національного парку. Активісти, що працюють на створенням цього національного парку сьогодні, переконані, що його оголошення стане символом повалення режиму Януковича та відкриє двері для пізнання природи Київського Полісся всім бажаючим.

У Сухолуччі ще можна побачити мисливські вишки, розставлені прямо вздовж доріг. Проте “царські полювання” в цих лісах завершились на початку 2014 року. Фото - Дмитро Демченко.

У Сухолуччі ще можна побачити мисливські вишки, розставлені прямо вздовж доріг. Проте “царські полювання” в цих лісах завершились на початку 2014 року. Фото – Дмитро Демченко.

  • Понад як 20 років боротьби за створення нацпарку наближаються до перемоги. Практично всі суб’єкти, від яких необхідно було отримати погодження – вже його надали. Національний парк може бути оголошеним вже у лічені місяці, – погляд Олега Листопада, що багато років активно виступає за створення Дніпровсько-Тетерівського нацпарку, досить оптимістичний. – В минулому ці території збереглись від лісозаготівель завдяки закритому статусу. Проте тепер, після зняття такого неофіційного “режиму”, територію треба якнайшвидше оголосити природно-заповідним об’єктом, адже сьогодні вона не має жодного захисту.

Дніпровсько-Деснянське Міжріччя. Зберегти вже відоме

Цей національний парк запланований на території Козелецького району на Чернігівщині. Бори-біломошники, гніздування сірого журавля, токування тетерева, олені та кремезні лосі, і, головне, реальний шанс побачити принаймні сліди рисі – все це знаходиьтся на віддалі 70 кілометрів від Києва. Понад 100 000 гектарів лісів між Дніпром і Десною вже й зараз охороняються і входять до складу регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський». Проте така категорія природно-заповідного фонду не має фінансування і повноцінної адміністрації, а Міжріччя потребує значно більшого розвитку. На превеликий жаль, його створення тормозять мисливці, лісівники і два військові полігони, розміщені всередині парку.

2

Заболочені вільшаники Міжріччя Дніпра і Десни демонструють всю красу поліських боліт. Фото – Дмитро Демченко.

Проте… Є і гарні новини: вже зараз Дніпровсько-Деснянське Міжріччя є першим лісовим масивом неподалік від Києва, куди можна поїхати у заплановану подорож на вихідні дні. Волонтери допомогли регіональному ландшафтному парку прокласти екологічні стежки, наповнені різноманітними стендами та інсталяціями, побудували єдиний в Україні Музей лісових промислів Полісся. Національний парк все ніяк не створять, але вже зараз екскурсії до нього приїздять на кожні вихідні.

Лісостеп

Регіон, в минулому вкритий лісом практично повністю, в наш час має лише фрагменти лісових масивів. Та й ті – переважно штучного походження. Які саме лісові ділянки лісостепу є найбільш цінними – давно відомо природоохоронцям, проте найцікавіші з них досі так і не стали національними парками.

Сумщина. Кому належать вікові сосни – туристам чи лісорубам?

Сумська область відома відразу двома скандальними нацпарками. Перший з них – НПП «Великий бір» («Шосткинський»). Найцінніша ділянка запланованого парку площею 10827 гектарів має столітню природну і наукову історію. У 1912-1916 роках професор В. Огієвський заклав тут 49 постійних пробних площ, на яких висаджено понад 200 географічних варіантів сосни звичайної – основа урочища Великий бір.

У 2008 році Указом Президента України цей національний парк був включений до списку таких, які необхідно створити. Втім, місцеві лісівники провели агітаційну кампанію серед населення, мовляв прибутків в районний бюджет більше не стане, а робочі місця, забезпечені лісгоспом, будуть безнадійно втрачені. В наступному, 2009 році голови сільських рад Шосткинського району звернулись до президента Ющенка з вимогою зупинити процес створення парку. Проти створення нацпарку виступили обласні та районні чиновники всіх рівнів. І навіть дивно, невже всім терпець увірвався побачити завершення 100-літнього лісівничого експерименту – суцільну вирубку 100-літніх сосен?

За коментарем звертаємось до Сергія Панченка, наукового працівника НПП “Деснянсько-Старогутський”.

  • Ініціатива створення нацпарку належить групі шосткинських активістів. Їх справжні наміри важко зрозуміти, але коли їм запропонували створити нацпарк без урочища Великий бір – ті навідріз відмовилися. Крім цікавих насаджень, запланований нацпарк має охоплювати ліси борової тераси Десни, заплаву річки Івотка, лісові болота, – пояснює науковець. – Але знаєте, що я вам скажу? Краще подумати про нацпарк “Середньосеймський”, запланований у заплаві і на корінному березі річки Сейм. Лісів там не менше, ніж у Великому бору! Заплавні ліси, лісові схили корінного берега, великі болотні масиви. Все це на відрогах Середньоруської височини, яка в Україні майже не представлена заповідними об’єктами.

 

Чарівні ліси Сейму під загрозою знищення: кожного року рубки поглинають гектари цінних лісів. Фото - Катерина Полянська.

Чарівні ліси Сейму під загрозою знищення: кожного року рубки поглинають гектари цінних лісів. Фото – Катерина Полянська.

Дійсно, долина річки Сейм та її ліси унікальні. Орієнтовна площа запланованого НПП “Середньосеймський” складає близько 55 тисячі гектар. Додаткового шарму йому надає конотопська популяція зубрів, одна з найбільших в Україні – 43 зубри станом на 21 лютого 2015 року!

Приірпіння та Чернечий ліс. Коридор для європейських птахів

На південній околиці Києва розміщена територія Боярської лісодослідної станції – 17 000 гектарів соснових та дубових лісів, що поєднують вузьким коридором долини річок Дніпро  та Ірпінь. Саме цим коридором під час сезонних міграцій лісові птахи з півночі Європи оминають Київ.

Чернечий ліс - найбільша старовікова діброва Київщини, що зберіглась у кількох кілометрах від столиці. Фото - Дарія Ширяєва.

Чернечий ліс – найбільша старовікова діброва Київщини, що зберіглась у кількох кілометрах від столиці. Фото – Дарія Ширяєва.

Попри те, що землекористувач лісового масиву – Боярська лісодослідна станція  – це освітня установа, її територію у останні роки почали знищувати суцільними рубками та навіть роздавати під забудову, одночасно руйнуючі екологічний коридор, важливий для птаства значної частини нашої частини світу.

  • Київська область має один з найменших в Україні відсотків заповідних територій, всього 2.8%, – впевнено розповідає Роман Іваненко, прихильник створення нацпарку з села Бобриця. Щоб побороти неприхильних чиновників, йому доводиться самому розбиратись у всіх тонкощах їх роботи. – При цьому урбаністичне навантаження на територію величезне, адже ми знаходимось в кількох кілометрах від столичного Києва. Саме нам обирати – чи буде пустеля навколо мегаполісу, чи наші діти будуть бачити живу природу і дихати свіжим повітрям.

Місцеві жителі дійсно обирають природу: з обох сторін лісового масиву місцеві активісти розгорнули кампанію проти нищення лісів, власноруч встановлюють охоронні знаки, слідкують за законністю рубок, влаштовують наради і навіть сприяють науковим дослідженням на території і пропагують ідею національного природного парку.

Дівички. Військовий полігон з сотнями лісових орхідей

На півдні Лівобережної Київщини, вздовж лівого берега Канівського водосховища простяглися заболочені ліси та піщані залісені бархани військового полігону “Дівички”. Кількома роками раніше частину території віддали до складу Бориспільського лісгоспу, який миттю розпочав на території масштабні рубки старовікових лісів. Минулого року науковці та природоохоронці організували експедиційний виїзд до лісів, щоб визначити їх цінність та наслідки лісівничих заходів.

  • У перші ж години, проведені в цих лісах, ми побачили сотні дикорослих лісових орхідей кількох видів, а також інші рослини, занесені до Червоної книги України – лілія лісова, півники угорські, сон лучний, вовчі ягоди пахучі, – розповідає науковець та фотограф Михайло Богомаз. – Флористична раритетна складова проектованого нацпарку є такою багатою завдяки поєднанню мозаїки лісів і боліт. На ділянках природних лісів тут можна побачити найбільш сконцентровані місцезростання рідкісних видів з усіх, що я бачив за роки досліджень та подорожей на Лівобережжі Київщини.
Вовчі ягоди пахучі (боровик) - рідкісна рослина, що прикрашає соснові ліси Бориспільщини. Фото - Дарія Ширяєва.

Вовчі ягоди пахучі (боровик) – рідкісна рослина, що прикрашає соснові ліси Бориспільщини. Фото – Дарія Ширяєва.

 

Варварські рубки, що були виявлені експедиційним виїздом на територію. Знищення такої старовікової діброви рівноцінно знищенню сотень видів рослин і тварин, існування яких пов’язано з дубами.

Варварські рубки, що були виявлені експедиційним виїздом на територію. Знищення такої старовікової діброви рівноцінно знищенню сотень видів рослин і тварин, існування яких пов’язано з дубами.

По своєму шаленому різноманіттю ландшафтів “Дівички” можуть посісти перше місце серед нацпарків України. Проте ні лісгосп, ні адміністрація військового  полігону наразі не хочуть підтримати створення національного парку, затято продовжуючи свою профільну діяльність – рубки і військові навчання. Разом з тим, у світі є приклади вдалого поєднання національних парків із військовими полігонами. Військові обирають для стрільбищ менш цінні ділянки полігонів та навіть здатні повністю зупиняти навчання, якщо це може зашкодити рідкісним видам. В Україні поки відсутні випадки створення національних парків в віданні Міністерства оборони. Навпаки, хвиля конфліктів з військовими продовжує охоплювати нові нацпарки і заповідники.

Холодний Яр. Нацпарк-республіка

Колись давно, коли вже впала Російська імперія, але ще не зміцнилась радянська влада, на Черкащині була проголошена Холодноярська республіка зі столицею у селі Мельники, що оточені маштабними лісовими ярами. З жодним іншим лісовим масивом не пов’язано стільки цікавих сторінок визвольної боротьби українців, скільки з Холодним Яром. Поряд поховано Богдана Хмельницького, тут була проголошена власна республіка, тут зростає вже понад 1000 років найвідоміший в Україні Дуб Максима Залізняка.

6

Головні природні прикраси Холодного яру – його лісові яри та стрімкі схили. Фото – Дарія Ширяєва.

Якщо їхати до Холодного яру, всюди можна зустріти чимало вказівників та інших об’єктів туристичної інфраструктури, що допомагають зрозуміти, наскільки насиченою є історія цього куточка України. Загалом, туристичній інфраструктурі Холодного яру позаздрить ледь не кожен нацпарк України.

Проте Холодний яр – досі не національний парк. За час, поки тривало обговорення створення парку, лісівники переконали населення прилеглих сіл в тому, що до лісу у складі нацпарку навіть заходити буде заборонено. Саме таку версію висловив голова Мельниківської сільради на круглому столі щодо створення НПП “Холодний яр” в Мінприроди. І наче всім ясно, що це дурниці, але громада категорично проти.

  • Вже багато років питаннями збереження та розвитку території Холодного Яру переймається громадськість. Унікальність даної території важко переоцінити, – розповідає природоохоронець та екскурсовод Чигоринського історико-культурного заповідника Ольга Галушко. – З кожним роком Холодний Яр відвідує все більша кількість гостей. Рекреаційне навантаження на природні об’єкти та пам’ятки історії зростає, а господарське використання ресурсів не припиняється. Тому тепер питання збереження Холодного яру є гострою необхідністю.

Серед сьогоденних проблем Холодного яру – відсутність організації збору та вивезення побутового сміття, занедбаність пам’яток історико-культурної спадщини, низький рівень організації зеленого туризму. Вирішити їх може створення національного природного парку. Робота щодо отримання погодження землекористівачів продовжується, та на превеликий жаль довгі перемовини та обговорення поки не дають результатів.

  • Землекористувачі, посилаючись на радикальку думку представників сільських громад, відмовляють погодити створення нацпарку на території Холодного Яру – додає Ольга. – Та чим довше триває подібна “гра”, тим менше у нас шансів зберегти Холодний Яр.

Черкаські ліси. Століття боротьби за створення національних парків

У 1926 році в Україні, коли замість областей були лише т.з. “округи”, почали створювати округові комісії з охорони природи. Видатні природоохоронці М.Шарлемань та О.Борзаківський приїхали до Черкас, щоб допомогти створити таку комісію. Проте місцеві мисливці відповіли на це несподіваною заявою про те, що спершу треба створити національний парк на Мошногірському кряжі та в Черкаському бору, а потім комісії усякі створювати. Сталось це рівно 100 років тому, а Черкаський бір, вкупі з Ірдинськими болотами та Мошногірським кряжем, що разом складають найбільший природний масив Центральної України – так і не отримали природоохоронного статусу.

В глибинах Мошногірського кряжу заховані яри, повністю вкриті килимами червонокнижної ведмежої цибулі. Фото - Дарія Ширяєва.

В глибинах Мошногірського кряжу заховані яри, повністю вкриті килимами червонокнижної ведмежої цибулі. Фото – Дарія Ширяєва.

Однією з версій, яким чином можна зробити гідний нацпарк на Черкащині, є ідея поєднати всі природні масиви від Трахтемирівського півострова та островів на Дніпрі до Черкаського бору, Ірдинських боліт та Мошногірського кряжу, створивши єдиний національний парк – Середньодніпровський. Для Черкащини це значитиме, що у нацпарк увійдуть бІльшість цінних лісів, боліт і островів області одночасно.

Незважаючі на постійну лісівничу активність, у Черкаському борі ще можна знайти ділянки старовікових розріджених соснових борів з багатим трав’янистим покривом.

Незважаючі на постійну лісівничу активність, у Черкаському борі ще можна знайти ділянки старовікових розріджених соснових борів з багатим трав’янистим покривом.

Щодо реалій створення настільки великого нацпарку (понад 126 тисяч гектар!) спілкуємось з автором ідеї Середньодніпровського НПП – головою черкаської обласної організації Українського товариства охорони природи Миколою Чорним.

  • Ми вже отримали досвід того, як лісники використовують свої інформаційні можливості у Холодному яру. Лісники накручуюють людей, а потім кажуть, що погодити не можуть, бо люди проти. Згодом обласна влада також повторює ті самі слова “ми не можемо піти проти людей”, – розповідає Микола Гаврилович. – Цього разу ми пішли іншим шляхом. Створення національного парку почалось із затвердження обласною радою схеми екологічної мережі Черкащини та списку природно-заповідних територій, які мають бути створені до 2020 року. Перші дві позиції довгого переліку займають нацпарки “Холодний яр” та “Середньодніпровський”.

Оскільки ініціатива виникла зверху, ніякого спротиву лісівників нема. Місцеві жителі також виступають за створення – три громади разом з сільськими радами вже заявили про свою згоду увійти до складу парку. А Канівська міська рада звернулась до Мінприроди з клопотанням про прискорення створення парку.

Нелісовий південь

Мабуть, кожен українець ще з курсу шкільної географії пам’ятає зелені плями на півночі та заході України — Полісся і Карпати, адже саме вони є лісовими краями в межах нашої різноманітної країни. Простори півдню, навпаки, асоціюються з безкінечними полями на місці колишнього «Дикого Поля» та посушливим напівпустельним кліматом. Але і тут є великі лісові масиви, існування яких в настільки екстремальних умовах лише збільшує їх значення для людей та довкілля. Отже, степові ліси потребують додаткової уваги та заходів із збереження. Що ж відбувається у реальному житті?
Кіровоградські Чорний і Чутянський ліси

Легендарний Чорний ліс розташований в Олександрівському та Знам’янському районах Кіровоградщини. Легендарний, бо у 1917–1921 роках в цьому масиві розташовувалась Чорноліська республіка – територія українських повстанців.

  • Існування величезного листяного масиву лісу площею понад 18 тис га, найбільшого в посушливому регіоні, на межі степу та лісостепу, само собою є природним дивом, – ділиться враженнями захисник лісів Андрій Плига. – Більш того, в серці лісу розташоване найпівденніше в Україні сфагнове болото з овіяним легендами Чорним озером.
Чорноліські заболочені діброви більш схожі на поліські хащі, аніж на ліс степової зони. Фото - Karpenko Y

Чорноліські заболочені діброви більш схожі на поліські хащі, аніж на ліс степової зони. Фото – Karpenko Y

Запланований нацпарк має об’єднати масив «Чорний ліс», ділянки долини річки Інгулець та розташований північніше лісовий масив «Чута» (Дмитрівсько-Чутівський ліс). Існує припущення, що ці два лісових масиви в минулому були одним комплексом, але у зв’язку з вирубуванням лісу і перетворенням площ на ріллю стали розділеними.

Досі історія створення нацпарку містить лише сумні сторінки. У 2012 році через Чорний ліс почали прокладати об’їздну дорогу навколо м. Знам’янка. У лісовому масиві прорубали широкий коридор, внаслідок чого донедавна цілісна територія виявилась розділеною на дві частини. Активісти припускають, що, окрім отримання вигоди з деревини, настільки широкий коридор для траси прорубали задля знищення задуму щодо створення нацпарку.

Самарський бір

Найбільший лісовий масив на Дніпропетровщині та другий, після Черкаського бору, в Центральній Україні розміщений в долині річки Тут можна знайти і соснові бори на піщаних аренах, і заплавні широколистяні ліси. Про захист цього лісу навіть написаний пригодницький роман Олексія Бурковського “Зелений Сполох”. Для багатьох мандрівників, натуралістів, науковців та фотографів з Дніпропетровщини “найбільш протоптані” стежки ведуть саме сюди – у Самарський бір.

Познайомимось зі знавцем Самарського бору – фотограф дикої природи Сергій Рижков родом з Дніпропетровщини. Прямуємо за Сергієм до унікального лісу, в якому є лісові озера, заболочені вільшаники, діброви з віковими деревами, природні соснові ліси. Фотограф провів тут не один день, і Самарський бір розкрив для нього свої таємниці – рідкісну орхідею любку дволисту, квітуючі рябчики малі на заплавних луках річки Самари, десятки видів птахів, серед яких орел-могильник і сіра сова – звичайні для цього лісу, але майже відсутні на решті території Дніпропетровщини. Особливо надихають Сергія мальовничі та різноманітні дуби, що восени палають яскравими фарбами, та весняні килими різнокольорових квітів.

Самарський ліс в осінніх фарбах. Фото - Сергій Рижков.

Самарський ліс в осінніх фарбах. Фото – Сергій Рижков.

  • Проте після кількох відвідувань Самарского лісу складно не помічати його проблеми, – жаліється Сергій. – Я зустрічав тут сумнівні вирубки дерев, бачив у лісі автоколони “бравих” мисливців. Розчавлені степові гадюки на лісових дорогах – звичайне видовище, як і зірвані квіти рябчику у кошиках гостей або на підвіконнях місцевих жителів. Шкода бачити на власні очі, як таке унікальне и цінне місце просто грабують та знищують.
Мешканцям лісу іноді важко співіснувати з людьми. Чи залишиться їм місце поруч із нами? Фото - Сергій Рижков.

Мешканцям лісу іноді важко співіснувати з людьми. Чи залишиться їм місце поруч із нами? Фото – Сергій Рижков.

Одещина. Савранський ліс

Сьогодні Савранський ліс – заказник, що очікує на те, щоб стати першим лісовим нацпарком Одещини. Враховуючи, що більшість лісів у степовій зоні є штучно створеними, знайти серед них дійсно цінні природні ділянки – велика рідкість. Саме таким є Савранський ліс. Тут знходиться найсхідніший ареал дуба скельного, зростають типово лісові види орхідних, гніздує орел-могильник.

Окрім природоохоронного, Савранський ліс має величезне історико-культурне значення в межах Одещини. Гайдамацька криниця. Фото - Igor Luzhanov, CC BY-SA 3.0.

Окрім природоохоронного, Савранський ліс має величезне історико-культурне значення в межах Одещини. Гайдамацька криниця. Фото – Igor Luzhanov

  • Найціннішими ділянками Савранського лісу є такі, які лісники назвали б перестійними, – розповідає одеський біолог Олена Дятлова. – Саме тут знаходяться рефугіуми рідкісних і зникаючих видів. Але такому лісу більше загрожує зникнення у господарських цілях, ніж молодим насадженням.

Так і є. Ліс, та особливо його найцінніші ділянки біля с. Полянецьке нещадно вирубаються. Оголошення національного парку є чи не єдиним шансом зберегти єдиний справжній Ліс Одещини.

Проблемні території

Частина території України в наш час перебуває у вкрай несприятливих для охорони природи умовах – в межах зони АТО, звільнених або прифронтових територій, та окупованого Криму. Зберегти ділянки дикої природи і передусім ліси, на таких територіях – важко, адже держава не має важелів для прийняття рішень, які б надали лісам охоронний статус, чи контролю за виконанням природоохоронного законодавства. Проте від цього потреби зберегти такі зелені перлини менше не стає.

Національний парк “Айя-Байдарський” (Севастопольський)

27000 гектарів залісених схилів та гірських амфітеатрів на південному заході Гірського Криму: ліси в адміністративних межах Севастополя також очікують на створення національного природного парка. Зараз, під час окупації Криму, коли у жителів півострова з’явились суттєві обмеження у надходженні ресурсів, над кримськими лісами нависла небезпека активізації господарського використання. Крім того, за останні два роки кримські активісти неодноразово повідомляли про появу будівельних парканів в лісах навколо Севастополя, а ЗМІ афішували інформацію щодо надання ділянок під розбудову парку розваг у Байдарській долині.

Запланований нацпарк має розгорнутись навколо існуючих ландшафтних заказників загальнодержавного значення “Байдарський” і “Мис Айя”. Як і у багатьох інших випадках, до моменту анексії Криму головною причиною у затримці створення нацпарку була відмова головного землекористувача – ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство».

Неосяжні лісові простори Байдарської долини - природоохоронний чи господарський ресурс?

Неосяжні лісові простори Байдарської долини – природоохоронний чи господарський ресурс?

  • Мис Айя, урочище Батиліман, Іл’яс-Кая та суміжний з ними гірський комплекс, безперечно, потребують підвищення охоронного статусу, оскільки вони представляють унікальні ландшафти Гірського Криму і місцезростання рослин середземноморської флори. Це природні комплекси загальноєвропейського значення, – розказує дослідниця кримської флори, науковий співробітник Інституту харчової біотехнології і геноміки НАН України Юлія Красиленко. – Зберегти амфітеатр гір, саму Байдарську долину з артеріями головних річок Криму, Скельську печеру, унікальні менгіри, каньйон Узунджа, календську дорогу, Карадазький ліс, стоянки первісних людей, історичну спадщину Кримської Готії – це справа честі тих, для кого Крим – батьківщина Духу!

Сіверсько-Донецький НПП – єдиний втрачений нацпарк України

Сьогодні у новинах багато можна побачити про Луганщину, але, окрім всього іншого, у цій області знаходиться єдиний втрачений український національний природний парк – Кремінських лісах. Смуга лісів вздовж річки Сіверський Дінець є найбільшим природним масивом лісів на Сході України, осередком збереження північних лісових видів рослин і тварин на межі їх поширення.

Кремінські ліси - одне з небагатьох місць Луганської області, де можна знайти тінь і прохолоду спекотним літом. Фото - Mykyta Peregrym

Кремінські ліси – одне з небагатьох місць Луганської області, де можна знайти тінь і прохолоду спекотним літом. Фото – Mykyta Peregrym

У 2009 році тут було створено нацпарк “Сіверсько-Донецький” на площі близько 7 тисяч гектар. Але вже 2 липня 2010 р. Кремінська районна рада Луганської області звернулася до суду з позовом про визнання протиправним Указу Президента України про створення парку. 21 жовтня 2010 р. Вищий адміністративний суд України видав постанову, якою визнано незаконність Указу Президента України від 11 грудня 2009 р. №1040/2009 „Про створення національного природного парку „Сіверсько-Донецький”. Втім, громадськість не згодна з цим рішенням, українські екологічні організації домагаються поновлення чинності цього указу. Можливим також є варіант щодо прийняття нового указу щодо створення цього національного природного парку. Наразі вся територія колишнього, та й водночас – майбутнього нацпарку – знаходиться в межах території, підконтрольної Україні.

Неможливе чи майбутнє?

На цьому завершуємо нашу мандрівку. У неї можна було б включити інші нестворені нацпарки – Нобельський, Передкарпатський, Буковина, Донбаський… Багато хто може сказати, що перетворення всіх цінних лісових масивів у заповідні об’єкти — утопія. При негативному відношенні місцевих жителів, різних владних інстанцій, байдужості решти українців до питань природоохорони боротись за створення нацпарків, заповідників і навіть дрібних заказників одиницям природоохоронців майже неможливо. Але практика демонструє інше. Кожного року, незважаючі на опір, створюються заповідні об’єкти. Найбільш яскравим прикладом є 29 нацпарків, створені однією хвилею у 2009-2010 роках. Серед них, здавалось би неможливі лісові нацпарки “Цуманська Пуща”, “Гетьманський”, “Кармелюкове Поділля” та інші. Останнє надбання – величезний за площею НПП “Нижньодніпровський” – теж є результатом боротьби за лісовий масив.

Втім до державних рішень треба бути уважними, адже можуть бути неприємні розчарування. Такою “несподіванкою” став цього року Чорнобильський біосферний заповідник. 30-та річниця Чорнобильської катастрофи відзначилася прийняттям Указу Президента України «Про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника». Ця подія викликала бурхливе обговорення серед експертів і громадськості. Але виявилось, що Указ набирає чинності лише з дня затвердження закону України, що врегульовує питання про відведення земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно, поки що ніякого біосферного заповідника немає. Лише шум.

Нествореним нацпаркам перешкоджають лісівники, місцеві жителі, військові, вищі органи влади або навіть міжнародні конфлікти. Всі вони знаходяться на різних стадіях реалізації – від категоричного неприйняття до майже повного погодження. За деякі з них ведеться боротьба на всіх можливих рівнях. Але всі нацпарки-примари – це, в першу чергу, унікальні куточки досі дикої природи, що варті поваги, захоплення і збереження. Пам’ятаємо про це!

Ширяєва Дарія, Василюк Олексій

Залишити відповідь