Журнал “Екопогляд” написав про результати круглого столу щодо лісової політики, який пройшов у рамках програми FLEG II.

В Україні розпочала діяльність друга фаза регіональної співпраці із країнами Східного
регіону дії європейського інструменту партнерства «Правозастосування й управління в
лісовому секторі» (ENPI–FLEG–2), що фінансується Світовим банком. За результатами
зустрічі сторін, що відбулася у приміщенні Світового банку у Києві, складається враження
повної відсутності лісової політики в країні.

Програма FLEG зараз розпочала другу фазу своєї роботи в Україні. Визначити проблемні точки у лісовій політиці та знайти шляхи їх вирішення намагалися під час першої фази, що розпочалась у 2009 році та фактично закінчилась минулого року. Вона робила акцент на аналітичній роботі, дослідженнях та узагальненнях в юридичній площині. По суті в рамках першої фази оброблявся законодавчий блок у лісовому секторі, що стосувався питань правозастосування та юридичного оформлення процесу ведення лісового господарства в Україні.
В результаті експерти виокремили два можливих шляхи виходу з того глухого кута, в якому опинилася лісова політика України. Перший – здійснення так званого косметичного ремонту вже наявної політики за допомогою внесення поправок у чинні нормативно-правові акти. Другий варіант – повне перезавантаження політики і докорінна її зміна. Зрозуміло, що найбільш ефективним фахівці вважають саме другий варіант.
Остаточної чіткої позиції наразі не має, тому FLEG започаткувала другу фазу проекту. Рішення намагатимуться шукати шляхом проведення круглих столів із залученням максимально широкого кола зацікавлених сторін. На першому такому заході побувала редакція «Екопогляду».
У дискусійній залі вперше зібралися усі ключові зацікавлені сторони програми – представники Міністерства аграрної політики та продовольства, Державного агентства лісових ресурсів, Державного агентства земельних ресурсів, Державної екологічної інспекції України, громадських організацій, деревообробної промисловості, FSC (Forest Stewardship Council – Лісова нагляохоронна організація), наукова еліта, партнери програми з ЄС, з Міжнародного союзу охорони природи.
Головою Національного консультативного комітету другої фази програми ЄІСП/Схід-2 FLEG-2 було обрано Ярослава Макарчука, першого заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України.

Конфлікт інтересів

Ліс – точка перетину інтересів багатьох органів виконавчої влади, бізнесу та громадськості. Їх збалансування – питання лісової політики, яку визначала б стратегія, дорожня карта чи інший стратегічний документ, що міститиме правові засади у користуванні та управлінні лісовими ресурсами.
За словами експерта Світового банку Михайла Попкова, історично склалося, що в Україні зазвичай над розробленням такої політики працювали без чіткого бачення її мети. Тому процес створення лісової політики більше скидався на переклад нормативних документів з часів Радянського Союзу. Аналізуючи ці документи сьогодні, можна знайти безліч прогалин для розквіту корупції у секторі. Почати ж реальний процес розробки політичного документа у лісовій політиці заважає конфлікт інтересів органів виконавчої влади, що визначають розвиток цієї галузі і регулюють діяльність у ній.
Однак лісова політика як термін є у вжитку. Лісовий кодекс містить поняття «державна політика у сфері лісових відносин», положення про Мінагрополітики згадує «державну політику з питань лісового і мисливського господарства», положення про Мінприроди
і Держекоінспекцію України – «державну політику у сфері раціонального
використання, відтворення і охорони природних ресурсів».
Чинне законодавство України розподіляє повноваження щодо формування стратегії лісової політики між багатьма органами влади. На Верховну Раду покладена функція визначення основ лісової політики, Держлісагентство має вносити пропозиції з
її формування. Формують саму лісову політику Мінагрополітики та Мінприроди, забезпечує реалізацію Кабінет
Міністрів разом з Мінагрополітики, Верховною Радою АР Крим, обласними та районними радами, облдержадміністраціями та районними обладміністраціями. За реалізацію лісової
політики відповідають також Держлісагентство, Мінприроди та Держеко-
інспекція. Це далеко не весь перелік, адже зацікавленими сторонами ще
виступають бізнес, екологічні організації, науковці.

Чи потрібна стратегія лісової політики?

Формальна наявність лісової політики не є панацеєю від хвороб галузі,
стверджує Попков. У багатьох країнах вона традиційно не сформована, наприклад, у Великобританії та Фінляндії. Там лісова політика входить у стратегію розвитку лісового господарства.
В Україні теж є така стратегія. Її визначають Концепція реформування та
розвитку лісового господарства (2006 рік), Держпрограма «Ліси України» на
2010-2015 рр., Національний план дій на 2013 рік із впровадження Програми
економічних реформ на 2010-2014 рр. Президента України та ряд інших.
Стратегія в першу чергу має визначати цілі політики у лісовій сфері. Стратегічними цілями мають бути:
– розробка критеріїв ефективного
управління лісами;
– збільшення лісистості територій до
науково обґрунтованого рівня;
– нарощування ресурсного та екологічного потенціалу лісів. Підвищення сталості та збереження біорізноманіття лісових екосистем;
– ефективне використання лісових ресурсів. Забезпечення самоокупності та прибутковості лісового
господарства у лісозабезпечених регіонах;
– вирішення соціально-економічних проблем.